Андрій Кокотюха — український письменник, якого називають засновником українського готичного детективу. Багаторазовий переможець конкурсу Коронація слова, Вибір видавців Гранд Коронації-2010. Золотий письменник України (2012).

"Чорний ліс" Андрій Кокотюха

 

Події роману розгортаються під час Другої світової війни. «У Чорному лісі на Волині українці ведуть смертний бій на три фронти: з німцями, росіянами та поляками. Головному героєві — колишньому міліціонерові з Миргорода, зекові, радянському диверсанту — непросто розібратися в тому, хто є ворогом.       

"Біла ніч" Андрій Кокотюха

Захопливе продовження романів «Чорний ліс» та «Багряний рейд»! Весна, 1945 рік. На Західній Україні — тотальний наступ загонів НКВД на повстанську лісову армію. Максим Коломієць на прізвисько Східняк очолив летючий відділ, який здійснює диверсійні військові операції. Про нього ходять легенди.

"Аномальна зона" Андрій Кокотюха

Українське Полісся. Покинуті села Житомирщини. Кажуть, в одному з них із людьми відбуваються дива. Спочатку люди зникають, а потім - повертаються, але вже нічого не пам'ятають. Чудова байка для "жовтої преси". Але молода жінка Тамара Томіліна справді зникає в аномальній зоні. І справді повертається.

Магія новорічних свят

                         Магія новорічних свят

    Взимку є чимало свят, яких з нетерпінням чекають дорослі та діти. Цей святковий зимовий час розпочинається 19 грудня, коли відзначається День Святого Миколая.

Напередодні цього дня діти згадують усі свої добрі та погані вчинки, а також пишуть листи до Святого Миколая. Дорослі ж просто сподіваються отримати якийсь подаруночок, адже хоч маленький презент приємно отримати кожному.

Наша бібліотека також поринула в зимово-казковий світ! До вашого перегляду, дорогі наші читачі, предствалена новорічна виставка-інсталяція "Магія новорічних свят та обрядів".

 

14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

 

Аварія, що сталася в квітні 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, стала однією з найбільших катастроф в історії людства. Про ці, та інші  факти катастрофи,  можна дізнатися  у нашій бібліотеці, переглянувши книжкову виставку "Чорнобиль усім нам болить", яка  знаходиться в читальній залі.

14 грудня 1986 року на Чорнобильській АЕС було завершено спорудження захисного саркофага над зруйнованим енергоблоком. Це, по суті, була перша серйозна та важлива перемога над зловісним атомом, який вирвався з-під контролю людини після квітневого вибуху. Тож щороку саме цього дня ми вшановуємо відважних ліквідаторів, хто, на щастя, поруч з нами, і вклоняємося пам’яті тих, хто пішов за межу вічності.

Шановні ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції!

Низький уклін вам за вашу мужність і подвиг. Нехай Господь пошле вам міцного здоров’я, благополуччя і достатку у родинах. Мирного неба над головою та довгих і щасливих років життя.

Хай залишиться в минулому й ніколи не повториться жах Чорнобильської катастрофи, а пам’ять про ті події навчить нас цінувати мир та спокій.

 

Інформаційна довідка до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

    Щороку, 14 грудня, ми відзначаємо День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Саме цього дня у 1986 році завершилося будівництво захисного саркофагу «Укриття» над зруйнованим четвертим енергоблоком. Це була перша серйозна та важлива перемога над зловісним атомом, який вирвався з-під контролю людини після квітневого вибуху. Пам'ятний день було започатковано указом президента від 10 листопада 2006 року.

Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день Днем ліквідатора. Ще в 1986 р. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 р. громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, у якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств і громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.

Надання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, людей що віддали свої життя та здоров'я заради порятунку нашої землі від страшної техногенної аварії, наслідки якої не дають спокою людству і сьогодні.

Аварія, що сталася в квітні 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, стала однією з найбільших катастроф в історії людства.

Нині в Україні 1,7 мільйона осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з яких понад 185 тисяч ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС та близько 56 тисяч осіб з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За минулі роки, ми пройшли складний шлях усвідомлення і переосмислення того величезного комплексу проблем, який пов’язаний з використанням високих і нерідко, небезпечних технологій. Незмінним залишається лише одне – найглибша повага до людей, які закрили собою світ від атомного лиха.

Ми глибоко вдячні всім учасникам ліквідації наслідків найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття, які виявили героїзм, самовідданість та мужність у тих екстремальних обставинах.

     Низько вклоняємось усім ліквідаторам аварії на ЧАЕС, які, не шкодуючи свого здоров’я і життя, працювали в 30-кілометровій зоні радіаційного лиха аби якомога швидше ліквідувати наслідки Чорнобильської трагедії, обмежити біду, тим, хто зупинив розбурхану стихію некерованої ядерної реакції і зробив вагомий внесок у справу подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частки радіоактивних речовин, що потрапили назовні внаслідок аварії на четвертому реакторі АЕС, на жаль, розпадатимуться ще довгі роки. Але людська пам'ять і шана героям Чорнобиля за їхній подвиг і самопожертву не обмежені в часі та житимуть вічно.

 

Матеріали підготовлено

КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради"

 

10 грудня у світі відзначають Міжнародний день прав людини, який було засноване 4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році.

Права людини як броня – вони захищають нас; вони як правила – говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри – ми можемо до них звертатися. Вони абстрактні – як емоції, і як емоції, вони належать усім й існують, що б навколо не відбувалося. Вони схожі з природою, тому що їх можна зневажити; та з духом, тому що їх неможливо зруйнувати. Подібно до часу, вони однаково ставляться до всіх нас: багатих і бідних, старих і молодих, білих і чорних, високих і низьких. Вони пропонують нам повагу і вимагають від нас ставитися з повагою до інших. Вони подібні до доброти, правди і справедливості: ми можемо мати розбіжності в думках стосовно їхнього визначення, але ми впізнаємо їх, коли бачимо, що їх порушують.

В читальній залі нашої бібліотеки представлена книжкова виставка "Ваше право знати", на якій розміщені книги  присвячені Міжнародному дню захисту прав людини, яка викличе неабиякий інтерес у читачів, вона допоможе зорієнтуватись у багатоманітному світі правових відносин. Протягом дня пропонуємо переглянути соціальний відеоролик "Захищай свої права та права інших".

Отже, від народження всі люди мають певні права і обов׳язки, які гарантовані Конституцією і захищаються державою. Їх потрібно знати й реалізовувати, але пам'ятати, що поводитись слід так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини.

 

 

 

 

 

ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ХУСТКИ – ЧАС РОДИННИХ ТРАДИЦій

7 грудня – Всеукраїнський день української хустки.Ця подія покликана об’єднати жінок різного фаху, віку та національності зі спільною метою зберігати та відновлювати українські традиції. Адже саме хустка з давніх-давен в українських сім’ях слугувала оберегом, символом любові й злагоди.

Бережімо традиції!

    КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради" пропонує для перегляду  кориcтувачів книжкову виставку "На варті нашої безпеки", яку можна переглянути в читальній залі бібліотеки і яка була перенесена на урочистості до міського будинку культури, вона  об'єднала в собі книги та документи трьох свят, а саме Міжнародний дня волонтера, День Збройних Сил України та день місцевого самоврядування. Тож прийміть щирі привітання З професійним святом! Завдяки вам і вашим зусиллям, цей світ стає добрішим, безпечнішим, щасливішим. Щастя вам, процвітання, життєвої енергії, нових важливих досягнень. З вашим днем Вас!

 

Інформаційна довідка до Дня місцевого самоврядування

 

В Україні 7 грудня відзначають День місцевого самоврядування. Це свято встановлене Указом Президента від 25 листопада 2000 року.

День місцевого самоврядування – це свято української громади, свято тих, хто працює в органах місцевої влади, депутатів і всіх громадян, які дбають про комфорт та достаток у рідному місті чи селі. Цей день об’єднує людей з активною життєвою позицією.

В словнику української мови Грінченка громаду визначено, передусім, як «товариство рівноправних осіб, суспільство». Саме громадський, а не державний устрій був невіддільною рисою українського народу. Тут можна згадати і поняття громади як базової форми життя українських селян і запорізьке козацтво, з його майже демократичною формою правління, і реформаційні рухи в Україні ранньомодерного періоду.

15 жовтня 1985 року європейськими державами був схвалений міжнародний пакт, який іменується «Європейська хартія місцевого самоврядування». Цей пакт зіграв і продовжує грати виключно важливу роль у становленні і розвитку класичної моделі місцевого самоврядування як в старих, так і нових європейських демократіях.

Особливо важливе значення має Хартія для незалежної України, де інститут місцевого самоврядування був на 70 років заборонений і тепер його поновлення відбувається з величезними зусиллями і проблемами.

15 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Хартію, яка таким чином стала частиною національного законодавства.

 

Система місцевого самоврядування повинна відповідати потребам суверенної цілісної держави. І День місцевого самоврядування має стати справжнім орієнтиром, правовою основою в процесі перебудови сучасної моделі місцевого самоврядування в Україні.

Відзначення цього свята є підтвердженням самоврядних традицій багатьох поколінь українців, реалізації їх права брати участь в управлінні державними справами на місцевому рівні.

Сьогодні місцеве самоврядування стало основою народовладдя, одним з головних чинників розвитку громадянського суспільства, дійовим інструментом вирішення не лише регіональних, а й загальнодержавних завдань.

Адже майбутнє нашої держави залежить від розвитку та успіху кожної громади!

 

Матеріали підготовлено

КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської рад

 

Інформаційна довідка до Дня Збройних сил України

6 грудня наша країна відзначає День української армії, сила й могутність якої є символом міцної, незалежної та безпечної держави. Вперше День Збройних сил встановили в рік незалежності України — 1991-го.   А 1993-го цю дату проголосили національним святом — як нагадування про незламність українських захисників.  

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: «підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; урядові України приступити до створення Збройних сил України». Фактично, цією постановою було покладено початок будівництва Збройних сил України як важливого інституту держави і невіддільного елемента її воєнної організації. Восени – взимку 1991 року було підготовлено важливі документи, що стали нормативно-правовою базою формування Збройних сил України.

11 жовтня Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних сил України. Концепція визначала, що Збройні сили України складаються з трьох видів: Сухопутні війська (Війська наземної оборони), Військово-Повітряні сили і Сили протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-Морські сили..

Збройні сили України — це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України є Президент України. Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України.

Збройні сили – це один з основних елементів стабільного і впевненого розвитку Української держави, справжня гарантія державного суверенітету. Тому у цей день ми вшановуємо всіх, хто причетний до високого і почесного звання військовослужбовця, хто обрав для себе нелегку, але достойну професію – захищати Україну, її суверенітет і незалежність.

День Збройних Сил України - свято, яке поєднує українські військові традиції від княжих і козацьких часів до сьогоднішніх, коли солдати та офіцери ЗСУ й інших військових формувань виконують найважливішу місію - захищають суверенітет і незалежність нашої держави від агресора.

Доблесть і честь солдатів і офіцерів - в цьому справжня сила будь-якої армії та українські військовослужбовці зберегли все це і примножили. Український воїн - надійний захисник, відданий патріот і людина, для якої честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук.

За традицією, 6 грудня вітають усіх військових, а надто тих, хто наразі захищає територіальну цілісність нашої країни. Зараз це свято стало символом справжньої мужності, героїзму і відваги.

В цей день ми низько вклоняємося подвигу тих, хто віддав своє життя за Україну,  та всім тим, хто несе військову службу, за відданість українській державі, незламну силу волі та безстрашність.

Матеріали підготовлено

КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради"

 

Інформаційна довідка до Міжнародного дня волонтера

Кожного року,  5 грудня,  волонтери в усьому світі відзначають Міжнародний день волонтерів, заснований Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй в 1985 році. В 2011 році відзначається десята річниця Міжнародного року волонтерів 2001 року. 5 грудня 2011 року в сотні країн на чотирьох континентах був представлений перший звіт про розвиток волонтерства у світі.

Волонтерство – це одна найбільш почесних місій, яку обирають для себе люди, що прагнуть поділитися часточкою своєї душі та допомогти усім, хто потребує підтримки. І нещодавно усі ми переконалися, волонтерський рух може бути насправді могутньою силою, яка перед лицем небезпеки здатна не лише об’єднати націю,  а й підтримати свою країну в боротьбі із загарбником. Адже саме наші волонтери, їх самопожертва, сміливість та рішучість в перші місяці російської агресії допомогли нашим воїнам вистояти на східних рубежах держави.

Волонтерський рух виник століття тому, коли французька молодь організувала добровільне відновлення зруйнованих ферм під час Першої світової війни.

Міжнародний день волонтерів на сьогодні відзначається в усьому світі з тисячами волонтерів, які беруть участь в широкому колі волонтерських ініціатив.

Згідно статистичних даних, оприлюднених Організацією Об’єднаних Націй, по всьому світові нараховується близько 140 мільйонів волонтерів, що допомагають на безоплатній основі всім людям, які цього потребують.

У світовій практиці найголовнішою ознакою волонтерства є те, що волонтер частину свого вільного (особистого) часу, сил, енергії, знань, досвіду добровільно витрачає на здійснення діяльності, яка є корисною людям і суспільству загалом.

Сьогодні волонтерський рух має глобальний характер. Волонтерська діяльність як прояв милосердя і доброчинності буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі та обмежена державна участь у задоволенні потреб своїх громадян, їхній соціальній підтримці.

Із 1992 року в Україні починає активно розвиватися мережа соціальних служб для молоді. Саме це спричинило активний розвиток волонтерського руху.

Нині організація роботи волонтерів виходить на якісно новий рівень.

У наші дні волонтери активно допомагають Україні та Збройним Силам України. Наразі відкритою збройною агресією рф борються не лише військові, а й цивільні благодійники, які служать надійним тилом українській армії та мирному населенню, роблять все можливе, аби прискорити нашу спільну Перемогу над рашистським загарбником.

У наші дні кожен, хто проявляє турботу до української нації своїми великими та малими справами наближає час, коли українці матимуть мирне небо над головою у своїй незалежній, демократичній державі.

Наразі волонтери України — це, так звана, мобільна резервна армія України, яка щодня, щогодини, щохвилини підтримує ЗСУ, тероборону та кожну людину, яка цього потребує. Волонтери — герої нашого тилу, вони роблять все можливе, щоб наблизити таку бажану для усіх українців перемогу.

Волонтерський рух, пов'язаний із війною України проти Росії, отримав велике суспільне та державне визнання, яке проявилося в високих рейтингах довіри, державних та недержавних нагородах, перейменуваннях вулиць тощо.

 

Матеріали підготовлено

КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради"

 

Щорічно 3 грудня відзначається Міжнародний день людей з обмеженими можливостями.    Ініціатором проведення цього символічного дня стала ООН, яка в 1992 році запропонувала заснувати такий день на честь закінчення Десятиліття інвалідів, проголошеного в 1983 році.

Україна була однією з перших держав, які відгукнулись на заклик ООН щодо щорічного проведення цієї дати та закріпили його на законодавчому рівні.

Зокрема, 28 листопада 1992 року було прийняте Розпорядження Президента України «Про відзначення Міжнародного дня інвалідів в Україні», 27 листопада 1993 року – Указ Президента України «Про Міжнародний день інвалідів в Україні», 3 грудня 1998 року – Звернення Верховної Ради України з нагоди Міжнародного дня інвалідів. З метою захисту прав інвалідів в Україні були ухвалені Закони України: «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», ратифікована Конвенція ООН про права інвалідів. Усунення бар’єрів на шляху до самореалізації осіб з особливими потребами, гарантування доступу до гідної освіти і робочих місць на сьогодні є одним із пріоритетних напрямів соціальної політики України.

На сьогодні кожний 14-й громадянин України має вади здоров’я, що кваліфікуються як інвалідність.

Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що інваліди можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.

Всі люди мають різні порушення здоров’я в якийсь момент в їхньому житті. Різниця в тому, що в більшості випадків погіршення вашого здоров’я не заважає вам функціонувати, бути залученим або брати участь в житті вашої спільноти.Міжнародний день людей з обмеженими можливостями (IDPWD) існує, щоб упевнитися в тому, що екологічні та соціальні бар’єри визначені, і допомогти всім працювати разом, щоб їх подолати.

Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.

Відзначаючи щороку 3 грудня Міжнародний день інвалідів, прогресивне людство засвідчує цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дадуть змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до інвалідів визначає ступінь цивілізованості суспільства. Наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов’язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надала ряд пільг, конституційно гарантувала рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.

Захищаючи гідність людей із обмеженими можливостями, ми захищаємо своє людське обличчя. Тож, побажаємо людям із особливими можливостями витримки, здоров’я, оптимізму та втілення у життя їхні планів, задумів та мрій.

3 грудня 2022 року виповнюється 300 років від дня народження Григорія Сковороди – видатного українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, музиканта, педагога.

З цієї нагоди в Тячівській публічній бібліотеці представлена книжкова виставка "Григорій Сковорода – просвітитель, філософ і поет".

Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 в селі Чорнухи в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту отримав у сільській школі, далі вчився  у Київській академії. 1742 року став учасником придворної співацької капели в Петербурзі.  Із 1750 року в складі російської місії мандрував та отримав знання у Європі, відвідав Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, вивчав звичаї і культуру, філософські ідеї, літературу.

Упродовж 1754–1759 років працював придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. У 1759–1769 роках Григорій Сковорода працював викладачем поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення.

Із 1769 року мандрував містами і селами Лівобережної України, даруючи народові знання і досвід духовного самопізнання. Упродовж близько 30 років життя Григорій Сковорода подорожував багатьма селами й містами України, поширюючи свої світоглядні цінності.

У 1753–1785 роках Сковорода написав переважну більшість поетичних творів, що увійшли дозбірки «Сад Божественних пісень».

9 листопада 1794 року філософ  відійшов у вічність у селі Пан-Іванівці (нині – Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповів поховати його на пагорбі біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Григорій Сковорода залишив нащадкам феноменальну духовно-педагогічну спадщину, яка не втрачає свого унікального пізнавального, етико-виховного, естетичного значення і тепер, у період творення нової української держави, нової освіти.

 

1 грудня уся світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Цього дня людство згадує про те, яку серйозну загрозу для життя несе ця глобальна проблема.

День започатковано у 1988 році, він покликаний підвищити поінформованість щодо ВІЛ/СНІДу та привернути увагу суспільства до порушень прав і свобод людини, які мають ВІЛ-статус.

Всесвітній день боротьби зі СНІДом – це ще одна можливість дізнатися про факти щодо поширеності ВІЛ-інфекції і втілити знання у практику. Якщо люди розуміють, як передається ВІЛ-інфекція, як їй можна запобігти та усвідомлюють сьогоднішню реальність життя з ВІЛ – вони можуть за допомогою цих знань дбати про власне здоров’я і здоров’я інших та толерантно ставитися до тих, хто живе з ВІЛ-інфекцією.

СНІД уперше виявлений у США у 80-х роках. За кілька років поширення СНІДу набуло характеру всесвітньої епідемії, що охопила населення практично усіх країн.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це кінцева стадія інфекційного захворювання, викликаного вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус вражає спеціальні клітини крові (лімфоцити), які відповідають за захист організму людини від різних мікробів та пухлин, і поступово вбиває ці клітини. Імунітет організму повільно, протягом багатьох місяців і років, знижується, і це призводить до виникнення різних захворювань, перш за все інфекційних, що вражають легені, органи травлення, шкіру, нервову систему та ін. Інкубаційний період переходу від потрапляння в організм ВІЛ до СНІДу може тривати від 2-3 тижнів до 9 років. З потраплянням у організм людини ВІЛ у аналізі крові, як правило, фіксується ВІЛ-позитивна реакція.

За оцінками програми Організації Об’єднаних Націй  з початку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІД у світі інфікувалося вірусом імунодефіциту (ВІЛ) приблизно 78 млн. людей. Померло від захворювань, зумовлених СНІДом, більше 35 млн. осіб. ВІЛ-інфекція/СНІД стали потужними чинниками, що призводять до багатофакторного деструктивного впливу на соціальне та економічне життя суспільства.

Україна сьогодні посідає одне з перших місць серед країн європейського регіону за кількістю ВІЛ-позитивних осіб. Поширення ВІЛ-інфекції пов'язано з соціальними чинниками - розвитком ін'єкційної наркоманії, високим рівнем інфікованості серед жінок секс-бізнесу, у місцях позбавлення волі. Найбільша кількість ВІЛ-інфікованих відноситься до вікової групи 20-39 років, постійно також зростає частка підлітків 15-17 років.

Підтримка людей, які вже стали ВІЛ-інфікованими, попередження нових захворювань і пропагування здорового способу життя – основні засоби запобігання розповсюдженню інфекції. Мало людей у нашій країні, навіть ВІЛ-позитивних, знають про те, що необхідно робити, щоб ВІЛ не перейшов у СНІД.

Сьогодні ВІЛ – це не вирок. Люди  з вірусом імунодефіциту можуть жити звичайним життям, народжувати дітей, працювати, подорожувати тощо. Достатньо вчасно вживати ліки. Якщо ВІЛ-інфекція діагностується вчасно, відразу розпочинається АРТ і надається необхідне лікування пацієнту, а відтак людині гарантується якісне та повноцінне життя.

У цей день в усьому світі відбуваються різноманітні соціальні акції, спрямовані на інформування про небезпеку хвороби, шляхи її поширення, симптоми, особливості лікування.

Заходи, що традиційно проводяться в цей день, традиційно відбуваються із символом – Червоною стрічкою. Її вигадав художник Франк Мур. У 1991 році цей символ був використаний вперше. Тепер кожен, хто надягає Червону стрічку 1 грудня, висловлює свою надію на майбутнє без СНІДу.

 

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2022-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 26 листопада.

         Україна втратила внаслідок Голодомору і масових штучних голодів мільйони людських життів. У 2006-му Законом України Голодомор 1932–1933 років визнаний геноцидом Українського народу.

1933 рік для України став часом національної катастрофи, яка поставила націю на межу зникнення. Цей голод не був наслідком стихійного лиха, засухи або неврожаю, а став результатом цілеспрямованої політики комуністичного тоталітарного режиму. Насильницьким вилученням продовольства, блокадою сіл і цілих районів, забороною виїзду за межі України, згортанням сільської торгівлі та репресіями комуністи створили для українців умови, несумісні з життям, і тим самим здійснили масове вбивство голодом.

    Внаслідок окупації комуністичним режимом Української Народної Республіки значна частина України на початку 1920-х років опинилась у складі СРСР. Для утримання влади комуністичний режим був змушений погодитись на створення квазідержавного утворення – Української Соціалістичної Радянської Республіки.

    Наприкінці 1920-х років усю повноту влади в СРСР захопив Йосип Сталін, який почав встановлювати тоталітарний контроль над суспільством. Це викликало посилення антивладних настроїв і відкритих протестів у різних регіонах і республіках СРСР. І в Україні, що мала історичний досвід власної державності, цей спротив був найактивніший.

          У 1930 році Україною прокочується масштабна хвиля масових протестів і збройних виступів проти насильної колективізації селянських господарств. Того року в УСРР було зафіксовано понад 4 тисячі масових протестних виступів, у яких брало участь до 1,2 мільйона селян.

Нова хвиля масових протестів в Україні почала підійматись у 1932 році.

Ці протести були спричинені голодом, який охопив УСРР весною того року внаслідок надмірного вилучення зернових у селянських господарствах. Адже на виконання хлібозаготівель  1931 року в селян забрали майже весь вирощений урожай.

Головною причиною критичної ситуації, що склалася в Україні на той час, була неефективна колгоспна система. Селяни, котрі працювали за умовні трудодні, не мали жодного зацікавлення виконувати роботу якісно. А керівництво колгоспів, що рекрутувалось переважно з партійних активістів, часто виявлялось некомпетентним та неефективним. Але в усьому цьому комуністичне керівництво бачило злий умисел і саботаж українців. Отож їх вирішено було покарати та «перевиховати».

Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Сталінський тоталітарний режим заперечував голод в Україні та відмовлявся від допомоги, пропонованої численними неурядовими організаціями й закордонними українськими спільнотами. Її отримання сприяло б якщо не запобіганню трагедії, то серйозному зменшенню її масштабів.

Голодомор приховували не лише від зовнішнього світу, а й від нащадків жертв. У 1933-му сільрадам наказано під час реєстрації смерті не вказувати причину. А в наступному році вийшла нова вказівка: книги РАЦС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (там  більшість із них знищили). У Радянському Союзі заборона на інформацію про голод діяла до 1987 року.

Жертви Голодомору обчислюються мільйонами. Страшні обставини злочину роблять неможливим встановлення і точної кількості викликаних голодом смертей невинних людей, і вичерпного поіменного списку.

 Але система не досягла головного – не зламала Україну. Серед мільйонів сплюндрованих доль були й мільйони тих, хто не втратив людської гідності та віри. Завдяки незламності Українського народу Україна у 1991 році відновила незалежність.

Цього року ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України, яка супроводжується геноцидними практиками проти українців.

Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців знову застосовують методи геноциду. Майже дев’ять місяців повномасштабної війни засвідчили: здійснюючи вторгнення, Росія має на меті знищити українську націю як таку. Знищити українську ідентичність, культуру, мову. Для цього окупанти вбивають і депортують українців, руйнують міста, спалюють українські книжки.

Метою Росії було і є знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.

 Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, з усією наочністю демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.

Сьогодні українці мають власну державу. І завдяки цьому успішно протистоять путінському геноциду. Відтак цьогорічна кампанія на вшанування пам’яті жертв Голодомору проходитиме під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!».

Пам’ятаємо злочин сталінського геноциду та його жертв. Єднаємося, тому що єдність є запорукою нашої перемоги.

Зараз ми маємо власну державу та Збройні сили, підтримку світу, військову, фінансову, дипломатичну допомогу. І найголовніше – згуртованість народу. Тому ми вистоїмо й переможемо.