5 лютого– Всесвітній день читання вголос
Цей день був започаткований,щоб мотивувати дітей, підлітків та дорослих відзначати силу слова і право кожної людини читати і писати. Людей у всьому світі заохочують взяти книгу в руки, знайти аудиторію і читати вголос, демонструючи креативну силу читання. Наша бібліотека закликає у цей день приносити свої улюблені книги і ділитися уривками з них з іншими.
Вебінар. Онлайн - школа. "Проєктна діяльність бібліотек".
Стимулом для написання є її
родина, чудові друзі, колеги, а також навколишня природа, яка зачаровує. Пані
Маргарита пишається своєю люблячою родиною в якій є дві доньки Світлана та
Олеся, зяті, 5 внуків і 1 правнучок, які доповнюють її життя і дають натхнення
в написанні віршів.
Перша збірка поезій вийшла з
друку в 2017 році в м. Київ під назвою
«Поезія душі моєї» - це 46 віршів, які ввійшли до збірки, дякуючи дорогій
люблячій внучці Ніколетці і її чоловікові Роману.
Друга збірка в 2019 році це понад п’ятдесят віршів, третя і
четверта в 2024 році -100 віршів на дві збірки, п’ята книга в 2025 році –понад
сорок віршів на різну тематику - ці всі збірки під однією назвою - «Поезія душі
моєї»
У своїх
віршах поетеса прагне показати читачу любов до природи, України, до рідного
краю, до людей та до речей, які ми не завжди помічаємо у буденності наших
справ.
На презентацію збірок зібралися
люди, небайдужі до чистоти духовних криниць, до натхненної творчої праці та
наділені великою любов’ю до книги, до поетичного слова, - родина п. Маргарити, бібліотекарі, працівники будинку культури, вчителі, друзі, учні ліцею №1 ім. В. Гренджі - Донського.
Вступне слово мали ведучі заходу,
які зачитали біографію поетеси і запрошували до слова всіх бажаючих привітати Маргариту
Василівну.
Презентували
вірші п. Маргарити вихованці гуртка Центру
позашкільної роботи «Акторська майстерність», під керівництвом Беати Молнар, та учні ліцею
№1 ім. В. Гренджі – Донського. Її вірші представлені на конкурсах, фестивалях
районного, обласного рівнів і займають
почесні призові місця. Вірш прочитала Гарагонич Соломія з яким, вихованка гуртка
«Акторська майстерність» Центру позашкільної роботи, зайняла 2 місце у
Всеукраїнському двотуровому конкурсі мистецтв «Дивограй» (2023 рік), вірш «Наступає весна».
Зворушливе привітання лунало від
дочки, завуча ліцею №1 ім. Гренджі –
Донського Світлани Володимирівни Олаг, вона зачитала свої віршовані рядки для своєї мами, бажала їй довголіття,
нових творчих здобутків, щоб муза надихала на нові творіння.
Не менш зворушливо привітала і
сестра поетеси, яка зокрема зачитала віршовані
рядки з збірки поетеси, а також побажала щоб натхнення було
постійним гостем у її домі, щоб кожна мить життя була добра і чарівна, щоб
творити і писати допомагала любов близьких і теплота рідних сердець.
Привітала поетесу провідний
методист відділу культури, молоді та спорту Тячівської міської ради, Мирослава
Вовчок, яка вручила подяку відділу культури в особі начальника Е. Петер, та пам’ятний подарунок і побажала й надалі
працювати і творити, дарувати чудові
емоції, мати гарний настрій і неймовірне натхнення, щоб вдавалося завжди бути
на вершині письменницького успіху і слави.
До слова була запрошена завуч по виховній роботі ліцею №1 ім.
Гренджі-Донського Острешко Леся Михайлівна, яка привітала Маргариту Василівну побажала їй здоров’я, цікавих творчих задумів, чудових
рядків, незгасимого вогню таланту і щастя.
Далі ведучі запросили до слова
винуватицю літературного свята п. Маргариту, де вона, перш за все, подякувала
гостям, які завітали на презентацію, а також всім, хто допомагає її поезії
побачити світ і підтримує її творчість. Особливу подяку вона висловила своїй родині, також вона зазначила, що їй дуже
приємно поспілкуватися з людьми, які небайдужі до слова та поезії. Поетеса розповіла про свою роботу над збірками, про
творчий пошук, зачитала яскраві поезії
про природу зі своїх збірок. Кожен присутній у залі, слухаючи їх, відчув
наче ніжний «дотик до душі». З усього відчувалося, що письменниця обожнює
українську природу і з трепетом підбирає епітети, щоб підкреслити чарівність
навколишнього світу .
Під час заходу на екрані телевізора
демонструвалась відеопрезентація фотографій про життя поетеси.
Заключне слово мала директор бібліотеки Інна Ключкей, багато
хороших теплих слів пролунало в адресу із побажаннями здоров’я й творчого запалу
п. Маргариті, також подарувала пам’ятний подарунок.
По закінченню спілкування всі
бажаючі вітали квітами поетесу і мали змогу придбати книгу і отримати автограф
авторки і зробити фото на пам'ять.
Інформаційна довідка
«Незламні кіборги»
День вшанування
пам'яті
захисників Донецького
аеропорту
По всій країні
20 січня проходять акції вшанування пам’яті захисників Донецького аеропорту. За
стійкість і незламність українських захисників назвали “кіборгами”. Вони стали
символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України. У період
з 18 до 21 січня 2015 року внаслідок підриву окупантами терміналу ДАП загинуло
58 кіборгів, тож 21 січня було прийнято рішення відвести українських
військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не
придатний для оборони.
“Кіборги”
вистояли, не вистояв бетон”, – фраза, яка ввійшла в історію разом із подвигом
українських бійців. Бої за Донецький аеропорт - одні з найзапекліших у війні на
сході України. Звитяжна оборона летовища стала символом незламності та бойового
духу нашого війська, а їхній подвиг забуттю не підлягає.
Захищаючи
Донецький аеропорт, загинули понад 200 українських захисників, поранено понад
500. Багатьох із них відзначено державними нагородами, деяких — посмертно.
За час оборони
аеропорту, з травня 2014 року по січень 2015 року, в його захисті по ротації
взяли участь понад 2,500 військових і добровольців.
Сьогодні наші
воїни продовжують стримувати ворога, тим самим доводячи усьому світові, що
українська нація є незламна та непереможна. З початком повномасштабного
російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року "кіборги" знову
зі зброєю у руках захищають Батьківщину.
Пам’ятаємо і
вклоняємось нашим героям!
Матеріали підготовлені
КЗ «Публічна бібліотека
Тячівської міської
ради»
Ця особа настільки масштабна, що досі довкола неї не вщухають суперечки. Українофобам різних мастей не дає спокою думка, що саме Августин Волошин (1874–1945) став ключовою постаттю історії Закарпаття ХХ століття.Ні впливові русофіли 1930-х років А. Бродій та С. Фенцик, які виявилися агентами угорських та польських спецслужб; ні дражливий перший губернатор Підкарпатської Русі Григорій Жаткович, який через рік-два свого «сидіння» в Ужгороді, повернувся у 1921 році до Америки, де згодом влився у табір тих же русофілів; ні місцеві чехофіли чи мадярофіли, які з радістю служили чужій владі; ні комуністичні діячі часів СРСР – ніхто в одній особі не поєднав настільки багато: боротьбу за національну свідомість за часів тотальної мадяризації до 1918 року; активну участь у процесі приєднання до Чехословацької Республіки; двадцятиліття культурної та політичної діяльності у міжвоєнний час; керівництво урядом автономії та проголошення незалежної української держави у 1939 році; еміграція за межі рідного краю і, зрештою, смерть у московських катівнях влітку 1945 року.
А до цього слід додати величезну педагогічну роботу – понад 20 років очолював учительську семінарію в Ужгороді (тепер би це назвали педінститутом), паралельно викладав у духовній семінарії, був автором 40 підручників та посібників, редактором і видавцем українських часописів, керівником Народно-християнської партії, депутатом Чехословацького парламенту, драматургом.
А ще душпастирська праця, не забуваймо що Августин Волошин був греко-католицьким священником, папським прелатом, носив титул монсеньйора. Гідна подиву плідна діяльність для людини, яка справляла враження загалом м’якої, толерантної, зваженої, навіть тихої.
Недарма Августин Волошин став мішенню №1 як для мадярофілів, так і для «русскіх» (без різниці червоних чи білих) та місцевих сепаратистів. Вони й досі паплюжать його ім’я. Адже Августин Волошин став символом українського Закарпаття, причому цілком природним і заслуженим.
Особливо не подобається їм його діяльність за часів недовгого існування Карпатської України з жовтня 1938 року по березень 1939-го, коли уряд Чехословаччини призначив його керівником автономної Підкарпатської Русі.
Зрештою, закиди одні й ті самі, вони традиційно повторюються ще з радянських часів. Головний із них, що Волошин – «колаборант», співпрацював із німецькою владою.
Повідомлення в газеті «Нова Свобода» про повторне призначення Августина Волошина очільником автономної влади Підкарпатської Русі у грудні 1938 року
Той, хто пише такі твердження, не орієнтується в тогочасній ситуації в Чехословаччині. А вона склалася так, що після сумнозвісної Мюнхенської угоди 5 жовтня 1938 року президент ЧСР Едвард Бенеш подав у відставку і виїхав за кордон. Після нього владу очолив правник Еміль Гаха, і власне з цього моменту розпочинається історія так званої Другої Чехо-Словацької Республіки (ЧСР), яка проіснувала до 15 березня 1939 року.
Це була держава, що жила в зовсім інших обставинах, втративши значні території, які відійшли німцям через зраду союзників – Франції та Великобританії, які гарантували їй територіальну цілісність. Опинившись в ситуації, коли вся Чехія оточена німецьким Рейхом (Австрія вже теж стала частиною Німеччини), уряд ЧСР змушений був вибрати співпрацю з німцями як єдину можливість подальшого існування незалежної держави.
І саме за таких обставин Чехо-Словацька Республіка нарешті надає відкладену на 20 років, давним-давно прописану в Конституції автономію Словаччині та Підкарпатській Русі. Тож орієнтація на Німеччину, яку закидають уряду в Хусті, насправді була такою ж самою, як і орієнтація тодішньої Праги чи Братислави. Іншої зовнішньої альтернативи просто не існувало. Тим паче, коли сусідні Польща та Угорщина самі стали агресорами і захопили шмат чехословацької території.
Президент Карпатської України Августин Волошин (1874–1945) очима художника Юрія Журавля
В умовах загрози свого існування Чехословаччина швидко здійснювала поворот від демократичної першої республіки до правих режимів, які існували в сусідніх державах. Заборонено комуністичну партію, розпущено інші політичні партії, на місці котрих виникають національні об’єднання: у Чехії – Партія національної єдності, у Словаччині – Глінкова словацька народна партія – Партія словацького національної єдності, в Карпатській Україні – Українське національне об’єднання (УНО), Тобто, те, що відбувалося на Закарпатті, не було чимось особливим. Більше того, Карпатська Україна як найвіддаленіша провінція плелася у хвості подій.
І якщо Словаччина та Чехія вже 14–15 березня 1939 року визнали німецьку зверхність, то Карпатська Україна ще завзято боронилася угорським окупантам. Власне Августин Волошин тримався до останнього за Чехословацьку Республіку.
Показовою є його телеграма центральному уряду в Празі, де він пояснює проголошення незалежності Карпатської України тим, що з виникненням самостійної Словацької Республіки Чехословаччини де-факто більше не існує, і дякує уряду в Празі за 20-річну співпрацю. З цього погляду Волошина слід зараховувати до послідовних прихильників федеративної Чехословаччини, а не оголошувати «колаборантом», як це роблять досі комуністичні та сепаратистські пропагандисти.
Празький уряд сам завинив у тому, що 20 років затягував із наданням автономії Словаччині та Підкарпатській Русі, що, зрештою, і спричинило ті національні проблеми, які розвалили і першу, і другу Чехословацьку Республіку.
Зображення президента Карпатської України Августина Волошина на непоштовій марці
Від нас залежить, чи у час новітнього лихоліття ми зможемо гідно вшанувати видатного політика, вченого, священника, який відстоював українську ідентичність і, зрештою, віддав «за нашу свободу» і своє, сповнене таких карколомних поворотів, жертовне життя.
В читальній залі нашої біблотеки представлена книжкова виставка "Ваше право знати", на якій розміщені книги присвячені Міжнародному дню захисту прав людини, яка викличе неабиякий інтерес у читачів, вона допоможе зорієнтуватись у багатоманітному світі правових відносин. Протягом дня пропонуємо переглянути соціальний відеоролик "Захищай свої права та права інших".
Інформаційна довідка до Дня місцевого самоврядування
В Україні 7 грудня відзначають День місцевого самоврядування. Це свято встановлене Указом Президента від 25 листопада 2000 року.
День місцевого самоврядування – це свято української громади, свято тих, хто працює в органах місцевої влади, депутатів і всіх громадян, які дбають про комфорт та достаток у рідному місті чи селі. Цей день об’єднує людей з активною життєвою позицією.
В словнику української мови Грінченка громаду визначено, передусім, як «товариство рівноправних осіб, суспільство». Саме громадський, а не державний устрій був невіддільною рисою українського народу. Тут можна згадати і поняття громади як базової форми життя українських селян і запорізьке козацтво, з його майже демократичною формою правління, і реформаційні рухи в Україні ранньомодерного періоду.
15 жовтня 1985 року європейськими державами був схвалений міжнародний пакт, який іменується «Європейська хартія місцевого самоврядування». Цей пакт зіграв і продовжує грати виключно важливу роль у становленні і розвитку класичної моделі місцевого самоврядування як в старих, так і нових європейських демократіях.
Особливо важливе значення має Хартія для незалежної України, де інститут місцевого самоврядування був на 70 років заборонений і тепер його поновлення відбувається з величезними зусиллями і проблемами.
15 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Хартію, яка таким чином стала частиною національного законодавства.
Система місцевого самоврядування повинна відповідати потребам суверенної цілісної держави. І День місцевого самоврядування має стати справжнім орієнтиром, правовою основою в процесі перебудови сучасної моделі місцевого самоврядування в Україні.
Відзначення цього свята є підтвердженням самоврядних традицій багатьох поколінь українців, реалізації їх права брати участь в управлінні державними справами на місцевому рівні.
Сьогодні місцеве самоврядування стало основою народовладдя, одним з головних чинників розвитку громадянського суспільства, дійовим інструментом вирішення не лише регіональних, а й загальнодержавних завдань.
Адже майбутнє нашої держави залежить від розвитку та успіху кожної громади!
Матеріали підготовлено
.jpg)
