24 травня у Тячівській публічній бібліотеці пройшла творча зустріч з Мирославом Дочинцем - відомим українським письменником.

Зустріч зібрала поціновувачів літературного слова, на якій  були присутні поети, лікарі, бібліотекарі, клубні працівники, учні 10 класу Тячівського ліцею ім. В. Гренджі-Донського №1 з класним керівником Оксаною Фера .

Бібліотекар з обслуговування Леся Патяник представила присутнім автора. Після чого було надано  слово  начальнику відділу культури, молоді та спорту Тячівської міської ради Едіті Петер, яка  відзначила творчість письменника Подякою та на згадку про наше місто подарувала книгу "Тячів у серці моєму".

Автору  було задано безліч запитань, в розмові з письменником активну участь взяла волонтер Богдана Поковба, лікар та поет-аматор Марія Шишмарьова, учні ліцею.

Під час спілкування Мирослав Іванович розкрив в загальних рисах зміст та ідею ключових творів зі свого творчого доробку, тезисно виклав власну філософсько-світоглядну концепцію, в якій велику роль відіграє самопізнання, прагнення до гармонії зі світом і самим собою, стремління до свободи і цінності особистості як такої. Це робить українців, на його переконання, носіями європейських цінностей. Торкаючись питання європейського вибору України, пан Мирослав зазначив: «Ми – давно Європа». Презентуючи свої книги, письменник надзвичайно просто й невимушено розповідав про місце людини в житті.

Інна Ключкей директор КЗ "Публічна бібліотека" подякувала п. Мирославу за захоплюючу зустріч та співпрацю, подарувала презент.

Прихильники творчості Мирослава Дочинця мали змогу придбати як давніші видання його творів, так і найсучасніші. Зробити фото на пам'ять.

 

Довідка про автора:

Мирослав Дочинець – український письменник, журналіст, член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників, Національної спілки журналістів України, лауреат  Національної премії імені Т.Г. Шевченка, «Золотий письменник України». Окрім того, що він лауреат численних літературних нагород, сміливо можна зазначити, що   він –  людина, якої торкнулася іскра Божа і розпалила в душі вогонь творення.

Народився 3 вересня 1959 у м. Хуст в учительській сім'ї. У літературу активно увійшов у 1980-х роках як новеліст, есеїст та автор влучних афоризмів.

Книги п. Мирослава користуються популярністю серед читачів. Нові видання письменника викликають  все більший інтерес навіть за кордоном, а сам письменник є одним з найбільш обговорюваних і читаних в Україні.

 

23 травня - Українці відзначають День Героїв

 23 травня, відзначається День героїв України. Цього дня вшановують борців за свободу та незалежність України. Також українці згадують тих, хто віддав своє життя у цій боротьбі.

День героїв України: історія свята

Ця дата присвячена всім українським воїнам – лицарям Київської Русі, козакам часів Гетьманщини, українським Січовим стрільцям та воїнам армій УНР та УПА та воїнам російсько-української війни. Свято було засноване у 1941 році членами Організації українських націоналістів (ОУН). 23 травня – дата загибелі одного з керівників ОУН Євгена Коновальця, який був одним із головних ідеологів українського повстанського руху. Починаючи з 1992 року свято ставало все більш популярним. 

Як відзначають День героїв України

Традиційно, 23 травня, у проходять панахиди та покладання квітів біля меморіальних знаків Героям Небесної сотні, вшановується пам'ять про борців за Незалежність України. У багатьох містах проводять пам'ятні заходи на честь героїв, які загинули у війні.

У Тячівській бібліотеці можна ознайомитися з виданнями про Героїв та про їхні подвиги!

 18 травня  -  День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Цього дня 1944  радянська влада розпочала операцію з депортації кримських татар, закинувши їм масове дезертирство та співпрацю з ворогом. З півострова було виселено понад 200 тисяч осіб. За даними Українського інституту національної пам’яті за перші роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками,  понад 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.  

Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій. У 1967 році Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але вони так і не отримали права повернутися до Криму. Заборона діяла до 1989 року.

Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року № 792-VIII «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу.

 

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято,  яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня.

Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен українець одягає вишиванку й виходить у ній на роботу, в університет, школу чи садочок.

У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка - яскравий приклад і підтвердження цьому. Історія вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи.  Напевно, нема в Україні оселі, де б не було вишитого рушника,  серветки, чи сорочки. Ці дорогі серцю речі передаються дітям, онукам, правнукам із покоління в покоління і свято зберігаються.

 Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури. Без любові до української пісні, без розуміння символіки української вишивки не станеш справжнім українцем.

 

 

Історична довідка

9 травня – День Європи

Після завершення Другої світової війни європейські країни почали продумувати принципи полі­тичної співпраці та економічної кооперації. Зрештою 9 травня 1950 року французький міністр закордонних справ Роберт Шуман виступив з ініціативою налагодити в Європі спільну координа­цію та контроль за важкою промисловістю. Він запропонував розробити принципи спільної політики для  досягнення солідарності в цій окремій галузі. Шляхом до реалізації плану Шумана мала стати Європейська спільнота вугілля та сталі. За задумом Шумана, Франція, Німеччина та інші європейські країни мали передати управління виробництвом вугілля та сталі єдиному органу. Унаслідок такого об’єднання ключові галузі військової промисловості також мали перейти під спільний контроль, що унеможливило б підготовку окремої країни до нової війни.

У результаті 18 квітня 1951 року в Парижі був підписаний договір про створення Європейської спільноти вугілля та сталі. Спершу його ратифікували шість країн: Франція, Німеччина, Італія та країни Бенілюксу – Бельгія, Нідерланди й Люксембург. Організація була від­крита для інших європейських країн.

Нині вважається, що Декларація Шумана офіційно започаткувала процес європейської інтеграції. Саме тому в ЄС 9 травня відзначається День Європи.

Нині Європа є свідком безпрецедентної жорстокої війни. Війни, яка засвідчила, що не існує меж людяності. Війни, яка показала всьому світу справжню суть росії — імперії, яка прагне розширити свій вплив за рахунок маніпуляцій історією, ядерної зброї та новітнього нацизму, знищити українську демократію.

28 лютого Україна подала заявку на вступ до Європейського Союзу. За умов повномасштабної російської збройної агресії наша країна відчула підтримку ЄС як на державному, так і повсякденному рівні. Нині триває процес складних перемовин щодо перспектив української євроінтеграції.

Розмірковуючи над поточними викликами, як не згадати слова видатного українця, депутата парламенту Великої Британії та члена британської Парламентської делегації до Ради Європи й Західноєвропейського Союзу Стефана Терлецького. «Я вірю, що Україна фундаментально і потенційно, як в людських, так і в матеріальних ресурсах, є одна з найбагатших держав у Європі, від Луганська та Донця до Лісабону». 

День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях: свободи, демократії, поваги до прав людини, верховенства права, та враховує інтереси всіх учасників.

Основна ідея загальноєвропейського Дня – кожний мешканець континенту, незалежно від своєї національної належності і громадянства, має відчути себе вільним у «Європейському домі».

У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.

Відзначення Дня Європи в нашій державі – це підтвердження єдності України та Європи не тільки за географічною ознакою, а і за духом, історією, спільними цінностями, адже український народ є невід’ємною частиною європейської цивілізації.

 

 

Історична довідка до Дня пам’яті та примирення

8 травня, у День пам'яті та примирення, українці вшановують тих, хто у Другій світовій війні боровся з нацизмом та переміг його, а також усіх жертв тієї війни.

Друга світова війна, яка тривала з 1939 до 1945 року, була одним із найкривавіших та найбільших збройних конфліктів в історії людства. Участь у ній брали понад 60 держав. Бойовими діями були охоплені Європа та Східна Азія, Африка й Близький Схід, Атлантика і Тихий океан. Загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Україна була одним з основних полів битв Другої світової війни, і простором, де тоталітарні режими – нацистський і радянський – вчиняли масові злочини.

Відзначати День пам'яті та примирення 8 травня – європейська традиція пам'ятання про Другу світову війну, яку українська держава послідовно впроваджує після Революції гідності. Це означає, що ми вшановуємо всіх, хто боровся з нацизмом, та всіх жертв, беремо до уваги всі аспекти війни, акцентуємо на її людському вимірі та завданих стражданнях.

Другий рік поспіль українці проводять цю пам'ятну дату в умовах сучасної повномасштабної війни Росії проти України, яку називають найбільшою війною в Європі з часів Другої світової. Чимало жахіть війни, які раніше асоціювалися з останнім глобальним конфліктом, стали реальністю в Україні внаслідок воєнних злочинів російської армії та керівництва РФ.

Сучасна повномасштабна війна вплинула й на ставлення до пам'яті про Другу світову. Згідно з опитуванням, яке провів Київський міжнародний інститут соціології в січні 2023 року, 62% українців підтримують відзначення саме Дня пам'яті та примирення 8 травня. Підтримка відзначення 9 травня як Дня перемоги над нацизмом скоротилася до 22%. Також 62% вважають, що необхідно вшановувати всіх, хто загинув чи постраждав у Другій світовій війні. Абсолютна більшість – 85% вважає Радянський Союз відповідальним та співпричетним до розв'язання Другої світової війни.

З 2014 року символом пам'яті про Другу світову війну є червоний мак. Український інститут національної пам'яті заохочує використовувати «мак пам'яті» під час меморіальних заходів та у візуальних матеріалах на тему Другої світової.

Мак є визнаним у світі символом пам'яті за загиблими у битвах з часів Першої світової війни.

Візуальний образ маку пам'яті, який використовується в Україні, розробив у 2014 році харківський дизайнер Сергій Мішакін з ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України (зараз це Національна суспільна телерадіокомпанія України).

Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства – загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних націй) – і в складі Червоної армії, й армій західних союзників, і підпільних рухів Опору – та здійснили значний внесок у перемогу над нацизмом. А українська земля була одним з основних полів битви у цій війні. Ціною перемоги стали надзвичайні втрати впродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі. Загинуло понад вісім мільйонів: близько 3 мільйонів воїнів та 5 мільйонів цивільних. 

На початку Другої світової війни український народ не мав незалежної держави та був розділений між кількома країнами. Обидві тоталітарні системи (нацисти й комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя, використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету у власних цілях та геополітичних іграх, а українські землі розглядали виключно як ресурс. Єдиним українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди й організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних режимів. До таких організацій, зокрема, зараховують й Українську повстанську армію.

Друга світова війна закінчилася зусиллями дипломатії, але виграна вона була сміливими воїнами та зброєю. Сьогодні, коли Росія без оголошення війни напала на Україну і здійснює огидну, безчесну, засуджену міжнародною спільнотою незаконну агресію, ми маємо не просто право на загальнонаціональний збройний спротив, але і на підтримку всього світу. Українці зі зброєю в руках захищають Європу і дають шанс на створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки, на побудову більш тривкого миру. Але умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії росіян проти будь-кого на планеті.

Після перемоги у російсько-українській війні наша держава та український народ отримають нове державне свято перемоги над рашизмом – сучасним нацизмом, що об’єднає все суспільство.

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини було підписано у Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року з участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового у Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам – жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.

Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагатиме від нього інформації, а Трумен – на те, що прохання Сталіна надійшло пізно та скасувати оголошення неможливо. 

На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, – в Берліні. Союзники погодилися.

Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст – 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а це – за московським 9 травня, 00:43. Його текст майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню – 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.

Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР оголошено 9 травня днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.

Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним днем в СРСР, проте певні святкування відбувались. У  містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах радянських газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цього дня та певні комеморативні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня  –  День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада  –  річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.

Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го. 

Після 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф перемоги заступив міф революції. Компартія та особисто Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як одного зі складників підвищення авторитету правлячої верхівки в суспільстві. 

Пам’ять про Другу світову («Велику Вітчизняну») війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».

Всередині РФ риторика перемоги виконувала і виконує функцію ідеологічного складника легітимації правлячого режиму. Однак російська пропаганда спрямовує міфи про Другу світову війну не лише на власну країну та продовжує активно культивувати їх серед країн, які  колись були частиною СРСР, а й поширює ці маніпулятивні наративи у Європі та світі. Так РФ намагається атакувати памʼять інших країн, їхню ідентичність, а часом і кордони. Держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, вчиняючи злочини проти цивільних та військовополонених в Україні, прикривається своєю нібито «виключною роллю» в перемозі над Гітлером.

Згадуючи про Другу світову війну 8 травня, світова спільнота має усвідомити та пам’ятати: сучасна Росія – не переможець над Гітлером та нацизмом, не визволитель Європи, а жорстокий агресор, який нехтує міжнародним правом, прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму.

За матеріалами

 Українського інституту національної пам’яті

 

"Життєві та художні перелоги Закарпатця"

Юрію Шипу сьогодні – 80

 

 Хто чуйні серце й душу має,

         Хто журиться про вічне й суще –

         Тим тішиться, що не вмирає:

         Ані сучасне, ні грядуще.

                            Юрій Шип

Юрій Васильович Шип – відомий закарпатський письменник, поет, байкар, пісняр, гуморист, сатирик, белетрист, член ради крайової «Просвіти», лауреат літературних премій ім. Ф. Потушняка, Героя України о. Августина Волошина та Всеукраїнської премії ім. Л. Глібова третього травня відзначає свій славний ювілей. 

Творчість Ю. Шипа настільки багатогранна, досліджена всебічно літературознавцями, критиками, письменниками, що важко знайти щось вагоме незнайоме, ніким досі ще не сказане.

Багато із написаного Ю. Шипом становить пісенну лірику, вірші для дітей, поезії на релігійно-християнську тематику, прозу. Майже сорок років творчої діяльності письменника є постійним предметом офіційних і закулісних дискусій, суперечливих оцінок щодо її місця в літературному житті Закарпаття та загальноукраїнському літературному процесі.

На його рахунку в творчому доробку щедрий і вагомий ужинок – це понад 40 солідних різножанрових книжок. Ліричні герої його творів, як позитивні, так і негативні, персонажі гумористичних і сатиричних книжок «дивляться на світ Божий, вслухаються в нього і сприймають його серцем, розумом, очима й вухами вдумливих, мудрих і чесних людей, на противагу їх антиподам, змальованих у зневажливому, подекуди й глумливому тоні», – пише Михайло Ряшко у літературно-критичному трактаті «Життя і слово Юрія Шипа», де всебічно досліджено біографічні й творчі віхи Юрія Шипа через призму фактів та проблем сучасності.

Сьогодні наш ювіляр відомий як автор багатих за змістом байок, гуморесок, мініатюр,  сатири, що публікуються в багатьох газетах та журналах, окремими виданнями.

Хочеться побажати Юрію Васильовичу творчої наснаги ще на довгі роки життя. Многая і благая літ Вам, шановний ювіляре!

 

 

 

1 травня відзначається Міжнародний день праці!

День праці відзначається 1 травня в понад 80 країнах світу, в Україні також. Ще близько 50 країн відзначають це свято в інші дні. В цей день згадується боротьба найманих робітників за свої права.

1 травня 1886 року в американському місті Чикаго почалися багатотисячні протести робітників. Вони вимагали встановлення 8-годинного робочого дня та підвищення зарплатні. Під час численних сутичок мітингуючих з поліцейськими загинуло кілька людей з обох сторін. З того часу страйки проводилися щороку і мали більш мирний характер. 1886 до протестів приєдналися робітники багатьох великих міст США, але влада придушила протест.

В 1888 році 1 травня було оголошене Днем загальнонаціональної боротьби за права робітників. Наступного року на Міжнародному конгресі робітничих партій цей день було обрано для організації інтернаціональної демонстрації. В 1890 році до протестів долучилися в Австрії, Чехії, Франції, Угорщині, Італії, Франції. Акція також була проведена у Львові.

З середини 1890-х років на травневих демонстраціях проголошувалися вимоги покращення життєвих умов, міжнародної солідарності й боротьби проти мілітаризму та війни.