Сьогодні Тячівську громаду з презентацією новинок відвідав відомий дитячий письменник, який пише в жанрах чарівної казки, чарівної повісті, фентезі та публіцистики, автор віршів та оповідань для дітей Сашко Дерманський. Він — неодноразовий переможець безлічі літературних премій.

Зустріч зібрала багато дітей зі  шкіл громади та користувачів бібліотек. Ведучі  Софія Галас  та  Вікторія Сойма,  користувачі Тячівської дитячої бібліотеки,  зачитали  біографію, та  запросили  присутніх у світ казок разом з  автором.

Письменнику   було задано безліч запитань, на які він з задоволенням відповідав дітям.

Прихильники творчості Сашка Дерманського мали змогу придбати книги з його автографом,  та  зробити фото на пам'ять. Автор в свою чергу подарував книгу в Тячівську дитячу бібліотеку  для маленьких читачів.

 Інна Ключкей директор КЗ "Публічна бібліотека" подякувала п. Сашкові за захоплюючу зустріч, вручила Подяку від начальника відділу культури, молоді та спорту Тячівської міської ради  Едіти Петер, та пам'ятний подарунок.

 Читати книги  Сашка Дерманського варто всім читачам, які стежать за сучасною українською дитячою літературою або бажають розважити дітей легкими, веселими і захоплюючими історіями.

        

 

 

 

8 вересня – Міжнародний день грамотності.

 

Починаючи з 1966 року ЮНЕСКО відзначає Міжнародний день грамотності, намагаючись саме в такий спосіб привернути увагу суспільства й мобілізувати міжнародну суспільну думку, щоб збудити його інтерес і досягти активної підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності — однієї з головних сфер діяльності ЮНЕСКО починаючи з часів її першої Генеральної конференції в 1946 році. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року. Саме ця конференція рекомендувала оголосити 8 вересня, дату урочистого відкриття конференції, Міжнародним днем грамотності та святкувати його щорічно в усьому світі.

На сьогодні майже чотири мільярди жителів нашої планети вміють читати й писати. Освічених людей із кожним роком стає все більше й більше, але боротьба з неуцтвом залишається надзвичайно складною та масштабною проблемою.

Міжнародний день грамотності ‒ один із міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй.

Метою створення такого свята стало привернення уваги суспільства й міжнародної спільноти до підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності.

В КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради" представлена  інформаційна  виставка "Грамотність без бар'єрів".

 

 

 

Інформаційна довідка

до Дня пам’яті загиблих захисників України

 

Щороку 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за батьківщину, як нагадування про одну із найкривавіших подій війни на сході України – Іловайську трагедію.

Україна сьогодні переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. У цій війні ми вже маємо тисячі поранених і загиблих мужніх оборонців. Вони стоять в одному ряду з поколіннями борців за волю і державну самостійність. Воїни Русі-України, лицарі Костянтина Острозького, козаки Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, воїни Армії Української Народної Республіки та Галицької армії Західно-Української Народної Республіки, Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, Української Повстанської Армії мужньо здобували героїчні перемоги і віддавали свої життя за українську землю.

Український народ завжди з повагою ставився до своїх героїв, мав традицію поховання та увічнення полеглих. Віра і впевненість у тому, що у випадку загибелі на полі бою держава не забуде, а жертовність буде пошанована є дуже важливою складовою підняття морального духу військовослужбовців. Вшанування пам’яті борців і популяризація подвигів на державному рівні є вкрай необхідним завданням також і для формування національної ідентичності. У сучасній російсько-українській війні попри велику кількість втрат маємо і першу історичну перемогу – згуртовану націю, готову боротися за права і свободу. Вперше за довгі десятиліття Україна може опертись на широку підтримку громадян, бо захищати державу зголосились мешканці всіх, без винятку, регіонів нашої країни. Серед захисників Батьківщини, в тому числі серед полеглих воїнів, також є уродженці та мешканці тимчасово окупованих окремих районів Донецької, Луганської областей та Криму. Відтак, перед державою відкриваються унікальні можливості для консолідації громадян довкола ідеї збереження державності, примноження її сил, матеріальних та духовних багатств. Вагому роль в усвідомленні цього підростаючим поколінням відіграє школа.

Початок війни. У 1991 році Україна відновила незалежність. Однак Російська Федерація не відмовилася від спроб повернути контроль над Україною. Тиск посилився з приходом до влади там колишнього співробітника репресивного органу КГБ Володимира Путіна. 

21 листопада 2013 року в Києві зібрався Євромайдан. Ним розпочалась Революція Гідності з головною вимогою повернути Україну до європейського шляху розвитку і підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, від чого відмовився тодішній Президент України Віктор Янукович. Трагічною ціною протистояння на майдані стала Небесна Сотня – 107 загиблих героїв, різних за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Наляканий Віктор Янукович втік до Росії, звідки закликав Володимира Путіна здійснити військове вторгнення в Україну для відновлення його влади.

Російська Федерація скористалася тимчасовим вакуумом влади в Україні та перейшла до активних агресивних дій з використанням так званих “зелених чоловічків” (російських військовослужбовців без розпізнавальних знаків, які масово використовувались для захоплення адміністративних будівель та військових частин в Криму). Сучасна російсько-українська війна розпочалась із захоплення Росією Кримського півострова у березні 2014 року. Це визнали і міжнародні суди, зокрема, Європейський суд з прав людини підтвердив, що РФ встановила контроль над Кримом з 27 лютого 2014 року.

У березні–квітні 2014 року російські спецслужби та диверсанти почали розхитувати ситуацію і в південних і східних областях України, організовуючи антиукраїнські мітинги і спроби утворити незаконні квазідержавні утворення. У відповідь патріотичні українські сили чинили спротив масовими акціями з метою зберегти територіальну цілісність держави.

На початку квітня Росія приступила до реалізації плану “Новоросія” – почалося військове захоплення території східних областей України. Путін спрямував туди підконтрольних та озброєних ним бойовиків. Нова хвиля інспірованих російськими спецслужбами антиукраїнських протестів призвела до захоплення будівель адміністрацій і правоохоронних органів в Донецьку та Луганську. Місцеві українські патріоти протистояли антиконституційним діям злочинців, але вони були не озброєні та поступались в чисельності. Проросійські організації та угруповання влаштовували вуличні акції і заворушення під гаслами сепаратизму, невизнання легітимної влади України в регіоні, ненависті до прихильників України та всіх атрибутів українства (державні символи, українська мова тощо).

Після проголошення так званих “народних республік” на Донеччину та Луганщину безперешкодно і масово прибували не тільки загони російських диверсантів, а й військова техніка зі зброєю. Проте план на повторення швидкого “кримського сценарію” дав збій. Боєздатні частини Збройних Сил України, Національної гвардії і добровольчі формування зламали намір агресора. Протягом літа 2014 року російські гібридні сили на сході України зазнавали значних втрат в особовому складі, озброєнні, військовій техніці. Але їх постійно посилювали новими найманцями, військовослужбовцями регулярних ЗС РФ. Розуміючи, що угрупування бойовиків досить швидко знищуються українськими військом, Москва вдалася до широкого використання артилерії зі своєї території. А згодом – до масованого введення регулярних формувань російської армії – без розпізнавальних знаків на військовій техніці та обмундируванні. Це сталося 23–25 серпня, коли на територію Донецької та Луганської областей зайшли вісім батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ. До наступу залучили 70 російських військових частин, зібраних з усієї федерації, які розпочали новий виток ескалації агресії РФ. Це спричинило значне зростання жертв серед військових і цивільних українських громадян.

Бої за Іловайськ. Боротьба за стратегічно важливе місто Донбасу – місто Іловайськ, тривала з початку серпня 2014 року паралельно зі штурмом Савур-Могили, Антрацита і Красного Луча (тепер – Хрустальний). Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, ключовим для перерізання комунікацій бойовиків. Але у плани Москви не входило швидке завершення війни на Донбасі, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська у значно більших масштабах, ніж раніше. За даними української розвідки, російські регулярні війська нараховували близько 4 тисяч солдатів та офіцерів у складі 4-х батальйонних тактичних груп, підкріплених підрозділами Сил спеціальних операцій РФ.

До 28 серпня 2014 року російські регулярні війська та бойовики оточили угруповання сил АТО  (війська сектору “Б” та батальйони МВС України “Дніпро-1”, “Миротворець”, “Світязь”, “Херсон”, “Івано-Франківськ”, Нацгвардії “Донбас”). Українське командування розраховувало деблокувати їх за допомогою резервів сил АТО. Але призначені для цього підрозділи були укомплектовані переважно з нещодавно мобілізованих бійців без належної підготовки.

Після переговорів російське військове командування надало гарантії безпечного виходу українських сил з оточеного Іловайська. Рух двох колон розпочався 29 серпня. Однак росіяни порушили домовленості, розстрілявши колони на марші з засідок. Іловайськ став місцем наймасовіших втрат нашого війська під час сучасної війни на сході України. Унаслідок підступності росіян українська армія втратила загиблими 366 воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні. Вторгнення російських військ та іловайська трагедія змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги над окупантами. Тож 5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду (так званий Мінський протокол).

Героїчна оборона Донецького аеропорту. Бої за Донецький аеропорт (ДАП) стали зразком незламності українських воїнів. Вони тривали 242 дні – від 26 травня 2014 року по 22 січня 2015-го – і закінчилися після повної руйнації старого та нового терміналів.

Аеродроми мали стратегічне значення. Під час окупації Криму ними оперативно перекидалися війська з Росії. Після початку бойових дій на Донбасі українська армія серед першочергових заходів взяла під контроль ключові летовища: Краматорське, Маріупольське, Донецьке та Луганське. Крім того, ДАП розглядався як потенційний плацдарм для наступу сил АТО на Донецьк. Українські військові утримували старий та новий термінали. Проросійські сили систематично штурмували їх, внаслідок чого у грудні 2014 року значних руйнувань зазнав старий термінал.

Кульмінацією боїв за ДАП став січень 2015 року. 13 січня упала диспетчерська вежа аеропорту, а 20-го числа окупанти здійснили кілька підривів бетонних перекриттів терміналу, внаслідок чого під завалами загинуло 58 бійців. 22 січня сили АТО відступили з аеропорту. За офіційними даними, у боях за ДАП загинуло більше 200 українських військових. За різними підрахунками, росіяни втратили до тисячі бойовиків, у тому числі найманців елітних частин ФСБ та ГРУ.

В обороні Донецького аеропорту брали участь спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79-ої, 80-ої, 81-ої, 95-ої окремих аеромобільних, 93-ої та 72-ої окремих механізованих бригад, 1-ої окремої танкової бригади, 57-ої окремої мотопіхотної бригади, 91-го окремого полку, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку “Дніпро-1”, Добровольчого українського корпусу (ДУК), батальйону ОУН та інші.

Восени 2014 року в мовний вжиток увійшов термін “кіборги”. Так росіяни назвали оборонців ДАП, опір яких вони не могли зламати попри шалені обстріли з танків, артилерії та перевагу в кількості особового складу. Те звитяжне протистояння стало символом незламності наших військових. Кіборги витримали. Не витримав бетон.

Бої за Дебальцівський плацдарм. Узимку 2015 року активні дії були зосереджені на Дебальцівському напрямку. Бої за Дебальцівський плацдарм – одна з найбільших військових операцій на Донбасі. З обох сторін у ній взяли участь тисячі бійців, сотні одиниць техніки й артилерії. Її найгостріша фаза тривала майже місяць – з 25 січня до 18 лютого 2015 року.

За даними Міноборони, у другій половині січня 2015 року російські окупанти кинули всі сили на розширення територій своїх квазідержавних утворень. Наступ планували одночасно по трьох напрямках: Щастя – Трьохізбенка на Луганщині, а також Дебальцеве та Маріуполь на Донеччині. Головним напрямком удару став саме так званий Дебальцівський виступ, який на кілька десятків кілометрів вклинювався між територіями самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”. Активний наступ на околиці Дебальцевого окупанти почали 25 січня. Штурм проходив за безпосередньої участі кадрових російських військових – до восьми батальйонних тактичних груп та артилерійських дивізіонів збройних сил РФ.

27 січня бойовики атакували позиції сил АТО у місті Вуглегірськ, що на південний захід від Дебальцевого. Після запеклих боїв через чотири дні українські сили залишили місто. Сили АТО у складі бійців і техніки 30-ї бригади та батальйонів МВС, Нацгвардії імені Кульчицького та “Донбас”, кілька разів намагалися відбити місто, однак безуспішно.

На початку лютого у районі Дебальцівського виступу було зосереджено 4,7 тисячі українських військових та 500 бійців МВС, Нацгвардії та СБУ. Їм протистояло близько 19 тисяч окупантів. Противник мав перевагу за всіма зразками важкого озброєння, зокрема у танках – у три рази, в артилерії – фактично в чотири рази. 7 лютого після безперестанних боїв наші частини залишили село Рідкодуб, а 9 лютого бойовики взяли під контроль село Логвинове, через яке проходить дорога з Дебальцевого на Артемівськ (нині – Бахмут). Саме по ній здійснювалося забезпечення сил АТО. Логвинове також намагалися відбити, зокрема силами 79-ї та 95-ї десантних бригад і Нацгвардії. На підступах до села відбулися танкові бої. Однак у підсумку село залишилося під контролем бойовиків. Саме у зв’язку з перекриттям дороги на Артемівськ в Логвиновому сепаратисти повідомили про повне оточення угрупування сил АТО в Дебальцевому. 12 лютого в столиці Білорусі було підписано угоду, відому як “Мінськ-2”.

Після встановлення умовного перемир’я окупанти перекинули під Дебальцеве додаткові сили з інших напрямів. Допомагати силам АТО на виступі ставало дедалі важче. За таких умов Антитерористичний Центр і Генеральний штаб вирішили до ранку 18 лютого вивести всі підрозділи з району. Враховуючи морози, планувалося виходити не лише автошляхами, а й польовими дорогами. Відведення військ проходило двома основними маршрутами невеликими колонами під прикриттям бойових броньованих машин та артилерії. Також був організований відволікаючий маршрут, де імітувався рух колон. У бойових умовах повний вихід з Дебальцевого тривав кілька діб. Комусь вдалося вийти на техніці, а деякі підрозділи (ЗСУ та МВС), втративши машини внаслідок засідок або ж бездоріжжя, виходили пішки.

Після завершення відходу сили АТО зайняли нову лінію оборони по світлодарській дузі. Бойовики намагалися атакувати нові позиції, втім, без особливого успіху. Загалом активні бої там продовжувалися до 21 лютого.

За даними Генерального Штабу Збройних Сил України, за весь час оборони Дебальцівського виступу загинуло 136 та було поранено 331 українських військових (за підрахунками Книги пам’яті полеглих за Україну, під час боїв з 25 січня до 18 лютого 2015 року загинуло 269 бійців).

Після боїв за Дебальцеве на Донбасі настало зниження активності бойових дій, а лінія фронту відтоді майже не змінювалася. У червні 2015 бойовики здійснили свій останній великий наступ, намагаючись заволодіти районним центром Мар'їнка. Завдяки злагодженим діям сил АТО, ця спроба була відбита із втратами для ворога.

Війна перейшла в стан позиційної боротьби. Але вона не зникла з порядку денного України та світу. Майже щодня на всій лінії розмежування фіксуються артилерійські обстріли та стрілецький вогонь. Гинуть та отримують поранення українські воїни. За даними Книги пам’яті полеглих за Україну, на квітень 2021 року в зоні проведення АТО/ООС загинуло 4400 осіб.

 

Матеріали підготовлені

КЗ «Публічна бібліотека

Тячівської міської ради»

 

 

28 липня  ми  відзначаємо День Української Державності.

Не випадково свято було встановлене у День Хрещення Київської Руси-України, адже історія українського державотворення веде свій відлік ще відтоді. За понад тисячу років української державності нашим пращурам не раз доводилося зі зброєю в руках боронити нашу країну.

         На передодні свята пройшов майстер-клас по виготовленню значка державної символіки України. Захід пройшов в ресурсній кімнаті КЗ «Публічна бібліотека Тячівської міської ради», де були присутні працівники бібліотек-філій та  працівники клубних закладів громади.

Метою майстер-класу є виховання поваги до державних символів України.  Ми пишаємося, що ми – Українці! Жодний ворог, жодний агресор не похитне нашу країну, не знищить українську державність.  Ми неодмінно вистоїмо, ми обов’язково переможемо, ми все відновимо і відбудуємо. Тому що ми – Українці!

Зі святом вас, друзі! З Днем Української Державності! З Днем Хрещення Київської Руси-України!

 

 

15 липня - День українських миротворців

 

Українські військові не лише захищають власну землю від російського агресора, а й виконують завдання в найгарячіших точках світу. Участь наших військових у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки зміцнює авторитет України як надійного партнера на світовій арені.

За роки незалежності понад 45 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України виконували завдання з підтримання миру й безпеки у більш ніж 25 міжнародних операціях у різних регіонах планети та у 18 різних країнах світу. Нині наші миротворці беруть участь у двох міжнародних миротворчих операціях під егідою ООН та НАТО у складі двох національних контингентів.

Історія Дня українських миротворців

Україна приєдналась до участі в міжнародних операціях з підтримання миру й безпеки 1992 року після затвердження Верховною Радою України Постанови «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії».

Уже наступного дня Міністр оборони України підписав наказ про формування миротворчого підрозділу. 240-й батальйон було сформовано в рекордно короткий термін — за три тижні. Формували його особовим складом, який підбирали з різних військових частин України.

15 липня 1992 року два літаки з передовою групою батальйону на борту здійснили виліт з дніпропетровського аеродрому в напрямку Боснії. Передова група налічувала 42 військовослужбовці. Після приземлення у місті Сараєво українські миротворці відразу опинилися в епіцентрі бойових дій. . Попри надзвичайно складні умови наші миротворці якісно виконували поставлені завдання. Тільки за чотири місяці вони провели більше ніж 800 конвоїв із гуманітарним вантажем!

Українські миротворці виконували бойові завдання в країнах колишньої Югославії (Боснія та Герцеговина, Східна Славонія, Македонія, Сербія й Чорногорія, Хорватія), на Африканському континенті (Ангола, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Кот-д’Івуар, ДР Конго, Південний Судан, Дарфур), у країнах Близького й Середнього сходу та на Кавказі (Південний Ліван, Таджикистан, Кувейт, Ірак, Грузія) та багатьох інших регіонах світу. 58 військовослужбовців ЗС України віддали життя, виконуючи завдання з підтримання миру та безпеки.

5 цікавих фактів про українських миротворців

1. - Герой України, назавжди 34-річний підполковник Тарас Сенюк брав участь у миротворчій місії в Іраку, в Косові. У районі бойових дій на Донбасі був командиром 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади.
2. - Першим місцем, куди відправили миротворців з України, стала колишня Югославія. Тоді, у 1992 році, український батальйон сформували всього за три тижні.
3. - Український контингент вперше прибув до Косова у складі миротворчої Місії ще у 1999 році. Відтоді майже півтори тисячі українських військових забезпечували мир та безпеку на Балканах.
4. - Екіпажі українських вертольотів провели у небі понад 50 тис. годин. Льотчики перевезли майже 20 тис. пасажирів і близько 7 тис. тонн вантажів.
5. - Загальна кількість українських військовослужбовців, які брали участь у миротворчих операціях, становить понад 45 тисяч.

 

"Творчість, пошук, натхнення"

 

 Відзначаємо  140- річчя  від дня народження        

  Ф.К. Кафки зарубіжного письменника

 

Франц Кафка – австрійський письменник, один з фундаменталістів модерністської прози. Творча спадщина письменника включає в себе три незакінчених романи, кілька збірок новел і притч, афоризми, листи і щоденники. За життя опублікував лише кілька збірок і оповідань, які не притягали особливої ​​уваги до його творчості. Основна слава прийшла посмертно, коли всупереч заповіту, його душоприказник не став знищувати рукописи, а опублікував їх.

Народився в Празі 3 липня 1883 року в єврейській родині. Батько був комерсантом із середнім достатком. Навчався в початковій школі, після закінчив гімназії в 1901 році. Потім він вступив до Карлового університету в Празі, після чого став доктором права.

У 1906 році отримав ступінь доктора юридичних наук, почав кар’єру в страховій фірмі. Взагалі завжди дуже роздратовано ставився до своєї роботи і не вважав її чимось важливим. Більшу частину зусиль докладав до літературної діяльності. Перебував на дрібних посадах до самого відходу на пенсію.

У 1909 році були надруковані два уривки з незакінченого оповідання «Опис однієї боротьби».

1911 рік – подорожував по Італії, Франції, Швейцарії.

У 1912 році почав роботу над романом «Зниклий безвісти» (пізніше названим «Америка»), написав новели «Вирок» і «Перевтілення».

Публікація збірника «Споглядання» припала на 1913. А в 1914 році почав писати роман «Процес».

У 1919 році була опублікована збірка новел «Сільський лікар», і було написано оповідання «Лист батькові».

У 1922 році через хворобу, був змушений вийти на пенсію. Почав роботу над романом «Замок», підготував до друку збірку новел «Голодарь», повість «Дослідження одного собаки», оповідання «Нора».

 

 

 

Історична довідка «Конституція України: традиційне і нове» до дня Конституції України

День Конституції України ми традиційно святкуємо 28 червня. 

Цьогоріч основному державному документу, Конституції України, виповнюється 27 років.

Конституція України — що це

Конституцією називають головний державний закон, який визначає:

порядок і принципи функціювання представницьких, виконавчих та судових органів влади;

державний устрій;

права й обов’язки держави, суспільства та громадян;

виборчу систему.

Всі інші закони країни зазвичай спираються саме на Конституцію. Вона має найвищу юридичну силу і значення.

1991 року Україна здобула незалежність, проте ще п'ять років у державі діяв старий основний закон. 28 червня 1996 року під час п'ятої сесії Верховної Ради України II скликання була ухвалена нова Конституція.

Того дня депутати працювали 23 години майже без перерви. Зокрема, вони просиділи над документом усю ніч проти 28 червня. Зрештою, 315 голосами "за" Конституція України була ухвалена. Вона набула чинності одразу в день ухвалення.

Щорічно 28 червня в Україні святкують важливе державне свято — День Конституції України — на згадку про ухвалення основного закону держави.

Довідка «Закарпатська Україна: шлях до возз’єднання» до 78-річниці возз’єднання Закарпатської України з Україною

 У жовтні-листопаді 1944 року в ході Другої Світової війни радянські війська заяйняли територію Закарпаття, у Мукачеві був сформований маріонетковий прорадянський «національний комітет Закарпатської України», який проголосив "волю українського народу" відокремитися від Чехословаччини і приєднатися до Української Радянської Соціалістичної Республіки. Після двох місяців конфліктів і марних переговорів 1 лютого 1945 року чехословацька урядова делегація була змушена погодитись з радянським контролем над Карпатською Україною і 29 червня 1945 року у Москві був підписаний Радянсько-чехословацький договір про вихід Закарпатської України зі складу Чехословаччини та про її возз'єднання з радянською Україною, хоча ні закарпатська, ні українська делегації участі в цих переговорах не брали. Крім того, Чехословаччина погодилась передати Радянському Союзу місто Чоп і територію площею 250 км2 з шістьма селами навколо нього, які не входили до складу Підкарпатської Русі, в обмін на село Лекарівці, котре у 1946 році відійшло до Словаччини.

 

24 травня у Тячівській публічній бібліотеці пройшла творча зустріч з Мирославом Дочинцем - відомим українським письменником.

Зустріч зібрала поціновувачів літературного слова, на якій  були присутні поети, лікарі, бібліотекарі, клубні працівники, учні 10 класу Тячівського ліцею ім. В. Гренджі-Донського №1 з класним керівником Оксаною Фера .

Бібліотекар з обслуговування Леся Патяник представила присутнім автора. Після чого було надано  слово  начальнику відділу культури, молоді та спорту Тячівської міської ради Едіті Петер, яка  відзначила творчість письменника Подякою та на згадку про наше місто подарувала книгу "Тячів у серці моєму".

Автору  було задано безліч запитань, в розмові з письменником активну участь взяла волонтер Богдана Поковба, лікар та поет-аматор Марія Шишмарьова, учні ліцею.

Під час спілкування Мирослав Іванович розкрив в загальних рисах зміст та ідею ключових творів зі свого творчого доробку, тезисно виклав власну філософсько-світоглядну концепцію, в якій велику роль відіграє самопізнання, прагнення до гармонії зі світом і самим собою, стремління до свободи і цінності особистості як такої. Це робить українців, на його переконання, носіями європейських цінностей. Торкаючись питання європейського вибору України, пан Мирослав зазначив: «Ми – давно Європа». Презентуючи свої книги, письменник надзвичайно просто й невимушено розповідав про місце людини в житті.

Інна Ключкей директор КЗ "Публічна бібліотека" подякувала п. Мирославу за захоплюючу зустріч та співпрацю, подарувала презент.

Прихильники творчості Мирослава Дочинця мали змогу придбати як давніші видання його творів, так і найсучасніші. Зробити фото на пам'ять.

 

Довідка про автора:

Мирослав Дочинець – український письменник, журналіст, член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників, Національної спілки журналістів України, лауреат  Національної премії імені Т.Г. Шевченка, «Золотий письменник України». Окрім того, що він лауреат численних літературних нагород, сміливо можна зазначити, що   він –  людина, якої торкнулася іскра Божа і розпалила в душі вогонь творення.

Народився 3 вересня 1959 у м. Хуст в учительській сім'ї. У літературу активно увійшов у 1980-х роках як новеліст, есеїст та автор влучних афоризмів.

Книги п. Мирослава користуються популярністю серед читачів. Нові видання письменника викликають  все більший інтерес навіть за кордоном, а сам письменник є одним з найбільш обговорюваних і читаних в Україні.

 

23 травня - Українці відзначають День Героїв

 23 травня, відзначається День героїв України. Цього дня вшановують борців за свободу та незалежність України. Також українці згадують тих, хто віддав своє життя у цій боротьбі.

День героїв України: історія свята

Ця дата присвячена всім українським воїнам – лицарям Київської Русі, козакам часів Гетьманщини, українським Січовим стрільцям та воїнам армій УНР та УПА та воїнам російсько-української війни. Свято було засноване у 1941 році членами Організації українських націоналістів (ОУН). 23 травня – дата загибелі одного з керівників ОУН Євгена Коновальця, який був одним із головних ідеологів українського повстанського руху. Починаючи з 1992 року свято ставало все більш популярним. 

Як відзначають День героїв України

Традиційно, 23 травня, у проходять панахиди та покладання квітів біля меморіальних знаків Героям Небесної сотні, вшановується пам'ять про борців за Незалежність України. У багатьох містах проводять пам'ятні заходи на честь героїв, які загинули у війні.

У Тячівській бібліотеці можна ознайомитися з виданнями про Героїв та про їхні подвиги!

 18 травня  -  День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Цього дня 1944  радянська влада розпочала операцію з депортації кримських татар, закинувши їм масове дезертирство та співпрацю з ворогом. З півострова було виселено понад 200 тисяч осіб. За даними Українського інституту національної пам’яті за перші роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками,  понад 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.  

Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій. У 1967 році Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але вони так і не отримали права повернутися до Криму. Заборона діяла до 1989 року.

Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року № 792-VIII «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу.

 

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято,  яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня.

Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен українець одягає вишиванку й виходить у ній на роботу, в університет, школу чи садочок.

У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка - яскравий приклад і підтвердження цьому. Історія вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи.  Напевно, нема в Україні оселі, де б не було вишитого рушника,  серветки, чи сорочки. Ці дорогі серцю речі передаються дітям, онукам, правнукам із покоління в покоління і свято зберігаються.

 Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури. Без любові до української пісні, без розуміння символіки української вишивки не станеш справжнім українцем.