Сьогодні свій 65 – річний  ювілей святкує Петро Миколайович Мідянка.

 У селі Широкий Луг 14 травня 1959 року народився видатний поет-шевченківець, педагог Петро Миколайович Мідянка – нині достойний спадкоємець і гідний продовжувач щедротних трудів своїх славетних попередників на літературній ниві.

Здобувши середню освіту в Хустській школі-інтернаті, закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету.

З 1982 року працює вчителем української мови та літератури спочатку в с.Новоселиця, а згодом у Тисолові Тячівського району.

9 лютого 2012 року за книгу "Луйтра в небо" Петро Миколайович був  нагороджений Шевченківською премією.

Петро Мідянка – учасник поетичних антологій "Вісімдесятники", "Весни розспіваної князь", "Звукове письмо", "Сто років юності", "Закарпатська поезія ХХ століття", "Дванадцять" (словацькою мовою).

На сьогодні Петра Мідянку вважають одним з найпотужніших поетів Карпатського регіону (не тільки в межах України).

 

Петро Мідянка – лауреат Всеукраїнського конкурсу "Вчитель року-98" у номінації "Українська мова і література".

Перша збірка його поезій "Поріг" побачила світ у київському видавництві "Молодь" 1987 року. Відтак вийшли наступні збірки "Осередок" (1994), "Фараметлики" (1994), "Зелений фирес" (1999), "Трава Господня" (2001), "Дижма" (2004), "Срібний прімаш" (2004), "Ужгородські кав'ярні" (2006), "Ярмінок" (2006), "Луйтра в небо" (2009), "Вірші з поду" (2011), "Марамороський розлом" (2011), "Сорок сонетів і гербарій" (2013), "Ільмовий листочок" (2013). На виході у світ нова збірка "Стовп у центрі Європи".

Окремими виданнями вийшли словацькою мовою "Запах тирличів" (2014) і чеською – "Марамороський ранет" (2015).

"Карпати на трьох" (2016) , - разом із Назаром Федораком та Василем Зеленчуком

"З верха на верх" (2024) - комплект із чотирьох книг

 

  Від душі вітаємо з ювілеєм. Бажаємо миру за вікном, гармонії в душі, достатку в домі, ладу в родині, відради в серці, щастя в житті. Здоров’я Вам, любові рідних, багатства – і духовного, і матеріального.

 

 

                                                      «Літературний світ Панаса Мирного»

(до 175 річчя з дня народження Панаса Мирного)

13 травня 1849 року народився в Миргороді на Полтавщині Панас Мирний (Панас Якович Рудченко),  письменник, драматург, громадський діяч.

Навчався в Миргородському парафіяльному і в Гадяцькому повітовому училищах. І вже в 14 років розпочав чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. З 1871-го працював і мешкав у Полтаві. Однак чиновницька кар’єра не приносила особливого задоволення, тож справжньою втіхою для Панаса Яковича стає літературна діяльність.

Перші твори побачили світ у львівському журналі «Правда» в 1872-му, підписані псевдонімом Панас Мирний. Згодом у співавторстві з братом Іваном Біликом завершив роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875), опублікований в Женеві у 1880-му. Своєю творчістю прагнув «просто і правдиво» показати буденне життя своєї країни. Серед найбільш відомих творів – «Повія», «Лимерівна», «Морозенко», «Лихі люди».

Через цензурне переслідування українського слова в Російській імперії (посилене Емським указом 1876-го), у Наддніпрянській Україні твори Панаса Мирного почали друкувати лише з середини 1880-х. Водночас природна скромність і потреба конспірації зробили особу письменника таємницею як для

влади, так і для читачів.

«Що стосується питання про розкриття мого літературного псевдоніма, то дуже б Вас просив цього не робити, – писав у листі до лікаря і краєзнавця Івана Зубковського на схилі віку. – Хоча багато моїх знайомих знають, хто такий «Панас Мирний», але я за життя свого не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним  тих прославлянь, які створилися навколо імені Мирного».

Дослужився до чину дійсного статського радника, нагороджений орденами святого Станіслава, святої Анни до ІІ ступеня, святого Володимира ІV ступеня. 

Пізно одружився (майже в 40) – на капітанській доньці Олександрі Шейдеман, з якою познайомився на одному з літературних вечорів, і з якою виростили трьох синів.

Підтримував тісні зв’язки з багатьма відомими діячами української культури, проводив активну громадську діяльність. Зокрема, на початку ХХ ст. виступав із закликами до боротьби за свободу й рівноправність жінок, протестував проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка в 1914-му. Панаса Мирного, який пише «противні твори українською мовою й живе десь нелегально», розшукували жандарми: проводили обшуки в родинах полтавської інтелігенції (начебто приходили і до самого Панаса Яковича), шукали в Харківській губернії, однак безуспішно. 

Жовтневий переворот і більшовицьку революцію не сприйняв. Однак через хвороби, фінансову скруту і потребу утримувати сім’ю, після зайняття Полтави більшовиками змушений був працювати в Полтавському губернському фінвідділі.

Помер 28 січня 1920-го у Полтаві. В будинку, де проживав письменник, створено меморіальний музей.

 

 

 Історична довідка

2024-й на Закарпатті оголосили Роком Августина Волошина

 

Таке рішення схвалили 21 грудня 2023року, депутати Закарпатської обласної ради у ході пленарного засідання 13-ї сесії облради 8-го скликання.

Цього року відзначили 150-річчя від дня народження громадсько-політичного та культурно-освітнього й релігійного діяча, президента Карпатської України Августина Волошина, який народився 17 березня 1874 році у селі Келечин на Міжгірщині.

У відділі абонементу Тячівської публічної бібліотеки  представлена  постійно-діюча книжкова виставка « Августин Волошин-мислитель і борець за національну ідею».

Августин Волошин є першим президентом Карпатської України. Видатний український педагог, просвітель, громадсько - політичний і культурний діяч, 1938 року прем’єр міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 році став президентом цієї держави, Герой України посмертно.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько – політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919 року. 17 грудня 1919 року увійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Русі.

Августин Волошин стає одним із найвпливовіших та найпопулярніших діячів Закарпаття першої половини XX століття. Уряд А. Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову Української держави.

Значну увагу уряд приділяв питанням культури і мистецтва. Великою заслугою А. Волошина як публіциста є оборона ним рідної мови та національної символіки українського народу. Комуністичний режим не зміг пробачити А. Волошину його любов до українського народу, української національної ідеї, патріотизму та політичну діяльність, спрямовану на здобуття державної незалежності України.

На сьогоднішній день усі звинувачення, які були висунуті на той час А. Волошину у червні – липні 1945 року, видаються нам не зрозумілими. Вже 19 липня 1945, року після чергового мордування, А. Волошин помер від паралічу серця.

Так перестало битися серце великого, видатного і гідного сина України, професора А. Волошина, Президента Карпатської України, Героя України.

Усю історію життя читачі можуть дізнатися із літератури, яка представлена на виставці.

 

 

8 травня, в День пам’яті та примирення, Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, та всіх жертв Другої світової війни.

Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг тих, хто боровся з нацизмом і переміг його. Не менше заслуговують на увагу та пам’ять і жертви війни: остарбайтери, діти війни, цивільні, які постраждали від бойових дій та окупації їхніх міст і сіл. Війни – це не лише танки, гармати й масштабні бої. Це – долі , мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати українців, особливо демографічні – від 8 до 10 мільйонів осіб.

Тячівська публічна  бібліотека пропонує ознайомитись відвідувачам з книжковою виставкою «В серцях і книгах пам'ять про війну». На виставці представлено видання, які висвітлюють причини та перебіг подій Другої світової війни, історичне значення Великої Перемоги, спогади учасників  бойових дій та інформаційні матеріали.

• « ПОВЕРНУТ
  « ПОВЕРНУТИСЯ
   
•