середа, 12 червня 2024 р.

 

Історична довідка

                  День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні


Щороку, 22 червня, український народ вшановує світлу пам'ять мільйонів жертв Другої світової війни. Пам'ятна дата була встановлена Указом Президента України від 17 листопада 2000 року №1245\2000 “Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні”.

    Вшанування пам'яті жертв війни є надзвичайно важливою та обов'язковою складовою суспільного життя в Україні. Україна віддавала велику жертву під час різних війн у своїй історії, і вшанування пам'яті тих, хто положив своє життя на вівтарі боротьби за незалежність та свободу країни, є нашим моральним обов'язком.

Кожен рік, країна вшановує пам'ять про тих, хто відстояв свободу та переміг нацизм у Другій світовій війні. Цей день став символом героїзму та мужності українського народу, який підкорився тоталітарному режиму та постраждав від його розправи. У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.

    Таким є Український вимір Перемоги. Крім цих загальновідомих подій, сьогодні українці майже кожен день шанують пам'ять мільйонів людей, які не тільки загинули в Другій світовій війні, а й зараз втрачають своє життя внаслідок штучно створеного конфлікту.

    Сьогодення історії нашої держави навчає нас особливо гостро усвідомлювати ціну свободи, миру та безпеки. Тож священним обов’язком кожного із нас є – навіки зберегти пам'ять про тих, хто відстояв зі зброєю в руках наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір. Вшановуючи пам’ять минулого, ми ніколи не забуваємо про сьогодення!

Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!


середа, 29 травня 2024 р.

 Сьогодні, 29 травня  2024 року відбулась 2-а частина онлайн - тренінгу "Турбота і взаємопідтримка".






середа, 22 травня 2024 р.

Сьогодні,  22 травня пройшла  онлайн школа "Безперервна бібліотечна освіта" на платформі ZOOM,  на якій відбувся тренінг "Турбота і взаємопідтримка".




    День Героїв або Свято Героїв День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь усіх українських воїнів та воїнок усіх часів, усіх борців та борчинь за волю України від лицарства Київської Русі до сьогодення. День героїв України відзначається щорічно 23 травня. У цю дату Україна вшановує пам'ять всіх героїв, які боролися за суверенітет і незалежність нашої країни, а прямо зараз борються проти російської армії за нашу свободу. Це горде і водночас сумне свято, адже багато героїв України розплатилися життям заради своєї країни. День героїв України: історія свята У День героїв вітають усіх, хто з ризиком для життя боровся за українську незалежність, а також віддають шану загиблим. 
    Дата присвячена всім українським воїнам-лицарям Київської Русі, козакам часів Гетьманщини, повстанцям, Українським Січовим Стрільцям і воїнам армій УНР і УПА, воїнам АТО і російсько-української війни. Свято героїв засноване в 1941 році членами Організації Українських Націоналістів (ОУН). Відзначається 23 травня.
     Свято було засноване з метою вшанування пам'яті героїв, які жертвували або жертвують своїми життями і здоров'ям заради процвітання України. Це дата загибелі одного з керівників ОУН Євгена Коновальця, який став одним з головних ідеологів українського націоналізму. 
     Сьогодні це свято – не лише данина пам’яті героям та героїням минувшини, а й день шани новітніх, які сьогодні віддають свої життя за соборність та незалежність нашої України. 
 Цей день є символом незборимості України!



вівторок, 21 травня 2024 р.

 Працівники відділу класифікаційних систем Книжкової палати України провели у науково-практичний семінар  "Методика індексування видань за Універсальною десятковою класифікацією" (у межах заходів із підвищення кваліфікації систематизаторів), який відбувся сьогодні, 21  травня 2024 р.   онлайн  на платформі Google  Meet.




вівторок, 14 травня 2024 р.

 


 Сьогодні свій 65 – річний  ювілей святкує Петро Миколайович Мідянка.

 У селі Широкий Луг 14 травня 1959 року народився видатний поет-шевченківець, педагог Петро Миколайович Мідянка – нині достойний спадкоємець і гідний продовжувач щедротних трудів своїх славетних попередників на літературній ниві.

Здобувши середню освіту в Хустській школі-інтернаті, закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету.

З 1982 року працює вчителем української мови та літератури спочатку в с.Новоселиця, а згодом у Тисолові Тячівського району.

9 лютого 2012 року за книгу "Луйтра в небо" Петро Миколайович був  нагороджений Шевченківською премією.

Петро Мідянка – учасник поетичних антологій "Вісімдесятники", "Весни розспіваної князь", "Звукове письмо", "Сто років юності", "Закарпатська поезія ХХ століття", "Дванадцять" (словацькою мовою).

На сьогодні Петра Мідянку вважають одним з найпотужніших поетів Карпатського регіону (не тільки в межах України).

 

Петро Мідянка – лауреат Всеукраїнського конкурсу "Вчитель року-98" у номінації "Українська мова і література".

Перша збірка його поезій "Поріг" побачила світ у київському видавництві "Молодь" 1987 року. Відтак вийшли наступні збірки "Осередок" (1994), "Фараметлики" (1994), "Зелений фирес" (1999), "Трава Господня" (2001), "Дижма" (2004), "Срібний прімаш" (2004), "Ужгородські кав'ярні" (2006), "Ярмінок" (2006), "Луйтра в небо" (2009), "Вірші з поду" (2011), "Марамороський розлом" (2011), "Сорок сонетів і гербарій" (2013), "Ільмовий листочок" (2013). На виході у світ нова збірка "Стовп у центрі Європи".

Окремими виданнями вийшли словацькою мовою "Запах тирличів" (2014) і чеською – "Марамороський ранет" (2015).

"Карпати на трьох" (2016) , - разом із Назаром Федораком та Василем Зеленчуком

"З верха на верх" (2024) - комплект із чотирьох книг

 

  Від душі вітаємо з ювілеєм. Бажаємо миру за вікном, гармонії в душі, достатку в домі, ладу в родині, відради в серці, щастя в житті. Здоров’я Вам, любові рідних, багатства – і духовного, і матеріального.







 

 

понеділок, 13 травня 2024 р.

                                                      «Літературний світ Панаса Мирного»


(до 175 річчя з дня народження 
Панаса Мирного)

13 травня 1849 року народився в Миргороді на Полтавщині Панас Мирний (Панас Якович Рудченко),  письменник, драматург, громадський діяч.

Навчався в Миргородському парафіяльному і в Гадяцькому повітовому училищах. І вже в 14 років розпочав чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. З 1871-го працював і мешкав у Полтаві. Однак чиновницька кар’єра не приносила особливого задоволення, тож справжньою втіхою для Панаса Яковича стає літературна діяльність.

Перші твори побачили світ у львівському журналі «Правда» в 1872-му, підписані псевдонімом Панас Мирний. Згодом у співавторстві з братом Іваном Біликом завершив роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875), опублікований в Женеві у 1880-му. Своєю творчістю прагнув «просто і правдиво» показати буденне життя своєї країни. Серед найбільш відомих творів – «Повія», «Лимерівна», «Морозенко», «Лихі люди».

Через цензурне переслідування українського слова в Російській імперії (посилене Емським указом 1876-го), у Наддніпрянській Україні твори Панаса Мирного почали друкувати лише з середини 1880-х. Водночас природна скромність і потреба конспірації зробили особу письменника таємницею як для

влади, так і для читачів.

«Що стосується питання про розкриття мого літературного псевдоніма, то дуже б Вас просив цього не робити, – писав у листі до лікаря і краєзнавця Івана Зубковського на схилі віку. – Хоча багато моїх знайомих знають, хто такий «Панас Мирний», але я за життя свого не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним  тих прославлянь, які створилися навколо імені Мирного».

Дослужився до чину дійсного статського радника, нагороджений орденами святого Станіслава, святої Анни до ІІ ступеня, святого Володимира ІV ступеня. 

Пізно одружився (майже в 40) – на капітанській доньці Олександрі Шейдеман, з якою познайомився на одному з літературних вечорів, і з якою виростили трьох синів.

Підтримував тісні зв’язки з багатьма відомими діячами української культури, проводив активну громадську діяльність. Зокрема, на початку ХХ ст. виступав із закликами до боротьби за свободу й рівноправність жінок, протестував проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка в 1914-му. Панаса Мирного, який пише «противні твори українською мовою й живе десь нелегально», розшукували жандарми: проводили обшуки в родинах полтавської інтелігенції (начебто приходили і до самого Панаса Яковича), шукали в Харківській губернії, однак безуспішно. 

Жовтневий переворот і більшовицьку революцію не сприйняв. Однак через хвороби, фінансову скруту і потребу утримувати сім’ю, після зайняття Полтави більшовиками змушений був працювати в Полтавському губернському фінвідділі.

Помер 28 січня 1920-го у Полтаві. В будинку, де проживав письменник, створено меморіальний музей.

 







  Історична довідка                   День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні Щороку, 22 червня, український народ вша...