«Знай права – виконуй обов’язки"

Інформаційна довідка

Права людини як броня – вони захищають нас; вони як правила – говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри – ми можемо до них звертатися. Вони абстрактні – як емоції, і як емоції, вони належать усім й існують, що б навколо не відбувалося.

Вони схожі з природою, тому що їх можна зневажити; та з духом, тому що їх неможливо зруйнувати. Подібно до часу, вони однаково ставляться до всіх нас: багатих і бідних, старих і молодих, білих і чорних, високих і низьких. Вони пропонують нам повагу і вимагають від нас ставитися з повагою до інших. Вони подібні до доброти, правди і справедливості: ми можемо мати розбіжності в думках стосовно їхнього визначення, але ми впізнаємо їх, коли бачимо, що їх порушують.

Якщо ми називаємо щось правом людини, ми маємо на увазі, що вона обґрунтовано претендує на свій захист з боку суспільства у своїй можливості володіти цим правом, силою закону або через освіту і формування суспільної думки.

Право – це вимога, про яку ми справедливо заявляємо. Я маю право на товари в магазинному кошику, якщо я за них заплатив. Громадяни мають право обирати президента, якщо це гарантовано конституцією їхньої країни, а дитина має право відвідати зоопарк, якщо її батьки їй це пообіцяли. На все це люди мають право розраховувати за умови, що інша сторона дала відповідні обіцянки або гарантії.

Однак права людини – це вимоги вищого рівня, які мають одну відмінність. Вони не за­лежать від обіцянок або гарантій іншої сторони. Право людини на життя не залежить від обіцянки іншої людини не вбивати цю людину: від цього може залежати його життя, але не право на життя. Його право на життя залежить тільки від одного: від того, що він людина.

Визнання прав людини означає визнання права кожного заявити: я маю ці права, що б ви не говорили і не робили, тому що я так само, як і ви, людина. Права людини притаманні всім людям за правом народження. Але чому це твердження не повинно вимагати певної поведінки для його підтвердження? Чому ми не маємо вимагати від людей того, щоб вони заслужили свої права?

Торгівля людьми – одна з найбільш актуальних проблем сучасності. Жертвами сучасних форм рабства в усьому світі щорічно стають мільйони людей. Окрім економічних причин, які змушують шукати роботу за кордоном або в різних регіонах своєї країни, важливими факторами, що сприяють торгівлі людьми, є відсутність достовірної інформації про можливості працевлаштування, незнання своїх прав.

Претензії щодо прав людини в кінцевому підсумку є моральними претензіями і спи­раються на моральні цінності. Моє право на життя насправді означає те, що нікому не дозволено позбавити мене мого життя, це просто неприпустимо. При такому фор­мулюванні це твердження навряд чи потребує особливого обґрунтування. Напевно, немає читача, який би із цим не погодився, оскільки стосовно себе ми всі визнаємо, що в нашому житті є такі сторони, які мають бути непорушними і яких ніхто інший не повинен торкатися, оскільки вони життєво важливі для нашого буття, для усвідомлення того, хто ми такі і що ми таке; вони життєво важливі для нашої людської природи і нашої людської гідності. Без прав людини ми не можемо розкрити весь свій потенціал. Права людини лише переносять це розуміння на індивідуальний рівень на всіх інших людей планети.

 

Матеріли підготовлено:

                                             КЗ «Публічна бібліотека

 Тячівської міської ради»

 Читання як життєва стратегія

#тижденьчитання

#бутисвоїми

Роман — своєрідний епос-біографія одного поліського українця, який за свій столітній вік пережив п’ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СССР. Доживши до держави Україна, він опинився перед лицем і родинної, і національної драми, яка була запрограмована катастрофами XX століття.

У житті старого Якова Меха на короткий час, мов той метелик, з’являється дівча-приблуда. Вона питає, чи любив він колись, — і виринає десь із глибини пам`яті його кохання, і біль втрати, і круговерть війн та режимів, і радощі та горе в родині, і гріхи й каяття…

 

 

Романи Василя Шкляра і через півстоліття залишаються актуальними. Письменник, який описав найжахливіші події та найбільші звершення нації. Роман «Спів божої пташки» це перевидання раннього роману «Ностальгія», що був написаний після вибуху ЧАЕС.

Простий чоловік Микола, який втрачає жагу до життя, покидає роботу та має намір вирушити в таку собі «відпустку» за натхненням. Проте, все обертається проти нього і його сім’ї, коли він зустрічає жінку, яка змінює все. Роман, повний ностальгії та печалі, який по праву може очолювати вітчизняний умовний список "найпопулярніші книги".

 

 

Культовий український детектив, присвячений атмосфері Львова напередодні початку війни. Країни ось-ось розгорнуть конфлікт, всюди панує непевність і напруга. На фоні цього – кров, таємниці та інтриги нічного Львову. Комісар Обух і неофіційний репортер Марко розслідують загадкові серійні убивства та зникнення євреїв. Атмосферний історичний детектив, що покаже минуле з іншого боку.

 

 

 

Такої України ви не знали! Такої, як у Роберта Говарда у "Конані-варварі"! Конан родом з Кіммерії, герої Валентина Чемериса - зі Скіфських степів. Паралелі не просто можливі - вони очевидні.

В романі видатного українського письменника читач дізнається про героїв Скіфії 8 століття до н.е.: Атея, Скілура, Іданфірса, про полководців, авантюристів, вершників, ремісників і зброярів, які кували такі обладунки і зброю, якою ми її бачили хіба що у фентезійних іграх на зразок "The Elder Scrolls"...