Рік Августина Волошина

Історична довідка 

Верховна Рада України та Закарпатська і Львівська обласні ради проголосили 2024 рік – роком Августина Волошина, першого в історії законно обраного президента Української держави, який народився 17 березня 150 років тому. Сойм Карпатської України 15 березня 1939 року одноголосно обрав його таємним голосуванням.

Ця особа настільки масштабна, що досі довкола неї не вщухають суперечки. Українофобам різних мастей не дає спокою думка, що саме Августин Волошин (1874–1945) став ключовою постаттю історії Закарпаття ХХ століття.Ні впливові русофіли 1930-х років А. Бродій та С. Фенцик, які виявилися агентами угорських та польських спецслужб; ні дражливий перший губернатор Підкарпатської Русі Григорій Жаткович, який через рік-два свого «сидіння» в Ужгороді, повернувся у 1921 році до Америки, де згодом влився у табір тих же русофілів; ні місцеві чехофіли чи мадярофіли, які з радістю служили чужій владі; ні комуністичні діячі часів СРСР – ніхто в одній особі не поєднав настільки багато: боротьбу за національну свідомість за часів тотальної мадяризації до 1918 року; активну участь у процесі приєднання до Чехословацької Республіки; двадцятиліття культурної та політичної діяльності у міжвоєнний час; керівництво урядом автономії та проголошення незалежної української держави у 1939 році; еміграція за межі рідного краю і, зрештою, смерть у московських катівнях влітку 1945 року.

А до цього слід додати величезну педагогічну роботу – понад 20 років очолював учительську семінарію в Ужгороді (тепер би це назвали педінститутом), паралельно викладав у духовній семінарії, був автором 40 підручників та посібників, редактором і видавцем українських часописів, керівником Народно-християнської партії, депутатом Чехословацького парламенту, драматургом.

А ще душпастирська праця, не забуваймо що Августин Волошин був греко-католицьким священником, папським прелатом, носив титул монсеньйора. Гідна подиву плідна діяльність для людини, яка справляла враження загалом м’якої, толерантної, зваженої, навіть тихої.

Недарма Августин Волошин став мішенню №1 як для мадярофілів, так і для «русскіх» (без різниці червоних чи білих) та місцевих сепаратистів. Вони й досі паплюжать його ім’я. Адже Августин Волошин став символом українського Закарпаття, причому цілком природним і заслуженим.
  

Особливо не подобається їм його діяльність за часів недовгого існування Карпатської України з жовтня 1938 року по березень 1939-го, коли уряд Чехословаччини призначив його керівником автономної Підкарпатської Русі.

Зрештою, закиди одні й ті самі, вони традиційно повторюються ще з радянських часів. Головний із них, що Волошин – «колаборант», співпрацював із німецькою владою.

^{Повідомлення в газеті «Нова Свобода» про повторне призначення Августина Волошина очільником автономної влади Підкарпатської Русі у грудні 1938 року}

Той, хто пише такі твердження, не орієнтується в тогочасній ситуації в Чехословаччині. А вона склалася так, що після сумнозвісної Мюнхенської угоди 5 жовтня 1938 року президент ЧСР Едвард Бенеш подав у відставку і виїхав за кордон. Після нього владу очолив правник Еміль Гаха, і власне з цього моменту розпочинається історія так званої Другої Чехо-Словацької Республіки (ЧСР), яка проіснувала до 15 березня 1939 року.

Це була держава, що жила в зовсім інших обставинах, втративши значні території, які відійшли німцям через зраду союзників – Франції та Великобританії, які гарантували їй територіальну цілісність. Опинившись в ситуації, коли вся Чехія оточена німецьким Рейхом (Австрія вже теж стала частиною Німеччини), уряд ЧСР змушений був вибрати співпрацю з німцями як єдину можливість подальшого існування незалежної держави.

І саме за таких обставин Чехо-Словацька Республіка нарешті надає відкладену на 20 років, давним-давно прописану в Конституції автономію Словаччині та Підкарпатській Русі. Тож орієнтація на Німеччину, яку закидають уряду в Хусті, насправді була такою ж самою, як і орієнтація тодішньої Праги чи Братислави. Іншої зовнішньої альтернативи просто не існувало. Тим паче, коли сусідні Польща та Угорщина самі стали агресорами і захопили шмат чехословацької території.

^{Президент Карпатської України Августин Волошин (1874–1945) очима художника Юрія Журавля}

В умовах загрози свого існування Чехословаччина швидко здійснювала поворот від демократичної першої республіки до правих режимів, які існували в сусідніх державах. Заборонено комуністичну партію, розпущено інші політичні партії, на місці котрих виникають національні об’єднання: у Чехії – Партія національної єдності, у Словаччині – Глінкова словацька народна партія – Партія словацького національної єдності, в Карпатській Україні – Українське національне об’єднання (УНО), Тобто, те, що відбувалося на Закарпатті, не було чимось особливим. Більше того, Карпатська Україна як найвіддаленіша провінція плелася у хвості подій.

І якщо Словаччина та Чехія вже 14–15 березня 1939 року визнали німецьку зверхність, то Карпатська Україна ще завзято боронилася угорським окупантам. Власне Августин Волошин тримався до останнього за Чехословацьку Республіку.

Показовою є його телеграма центральному уряду в Празі, де він пояснює проголошення незалежності Карпатської України тим, що з виникненням самостійної Словацької Республіки Чехословаччини де-факто більше не існує, і дякує уряду в Празі за 20-річну співпрацю. З цього погляду Волошина слід зараховувати до послідовних прихильників федеративної Чехословаччини, а не оголошувати «колаборантом», як це роблять досі комуністичні та сепаратистські пропагандисти.

Празький уряд сам завинив у тому, що 20 років затягував із наданням автономії Словаччині та Підкарпатській Русі, що, зрештою, і спричинило ті національні проблеми, які розвалили і першу, і другу Чехословацьку Республіку.

^{Зображення президента Карпатської України Августина Волошина на непоштовій марці}

 Від нас залежить, чи у час новітнього лихоліття ми зможемо гідно вшанувати видатного політика, вченого, священника, який відстоював українську ідентичність і, зрештою, віддав «за нашу свободу» і своє, сповнене таких карколомних поворотів, жертовне життя.

 

 

10 грудня у світі відзначають Міжнародний день прав людини, який було засноване 4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році.

Права людини як броня – вони захищають нас; вони як правила – говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри – ми можемо до них звертатися. Вони абстрактні – як емоції, і як емоції, вони належать усім й існують, що б навколо не відбувалося. Вони схожі з природою, тому що їх можна зневажити; та з духом, тому що їх неможливо зруйнувати. Подібно до часу, вони однаково ставляться до всіх нас: багатих і бідних, старих і молодих, білих і чорних, високих і низьких. Вони пропонують нам повагу і вимагають від нас ставитися з повагою до інших. Вони подібні до доброти, правди і справедливості: ми можемо мати розбіжності в думках стосовно їхнього визначення, але ми впізнаємо їх, коли бачимо, що їх порушують.

В читальній залі нашої біблотеки представлена книжкова виставка "Ваше право знати", на якій розміщені книги  присвячені Міжнародному дню захисту прав людини, яка викличе неабиякий інтерес у читачів, вона допоможе зорієнтуватись у багатоманітному світі правових відносин. Протягом дня пропонуємо переглянути соціальний відеоролик "Захищай свої права та права інших".

Отже, від народження всі люди мають певні права і обов׳язки, які гарантовані Конституцією і захищаються державою. Їх потрібно знати й реалізовувати, але пам'ятати, що поводитись слід так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини.

 

 

 Інформаційна довідка до Дня місцевого самоврядування

 

В Україні 7 грудня відзначають День місцевого самоврядування. Це свято встановлене Указом Президента від 25 листопада 2000 року.

День місцевого самоврядування – це свято української громади, свято тих, хто працює в органах місцевої влади, депутатів і всіх громадян, які дбають про комфорт та достаток у рідному місті чи селі. Цей день об’єднує людей з активною життєвою позицією.

В словнику української мови Грінченка громаду визначено, передусім, як «товариство рівноправних осіб, суспільство». Саме громадський, а не державний устрій був невіддільною рисою українського народу. Тут можна згадати і поняття громади як базової форми життя українських селян і запорізьке козацтво, з його майже демократичною формою правління, і реформаційні рухи в Україні ранньомодерного періоду.

15 жовтня 1985 року європейськими державами був схвалений міжнародний пакт, який іменується «Європейська хартія місцевого самоврядування». Цей пакт зіграв і продовжує грати виключно важливу роль у становленні і розвитку класичної моделі місцевого самоврядування як в старих, так і нових європейських демократіях.

Особливо важливе значення має Хартія для незалежної України, де інститут місцевого самоврядування був на 70 років заборонений і тепер його поновлення відбувається з величезними зусиллями і проблемами.

15 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Хартію, яка таким чином стала частиною національного законодавства.

 

Система місцевого самоврядування повинна відповідати потребам суверенної цілісної держави. І День місцевого самоврядування має стати справжнім орієнтиром, правовою основою в процесі перебудови сучасної моделі місцевого самоврядування в Україні.

Відзначення цього свята є підтвердженням самоврядних традицій багатьох поколінь українців, реалізації їх права брати участь в управлінні державними справами на місцевому рівні.

Сьогодні місцеве самоврядування стало основою народовладдя, одним з головних чинників розвитку громадянського суспільства, дійовим інструментом вирішення не лише регіональних, а й загальнодержавних завдань.

Адже майбутнє нашої держави залежить від розвитку та успіху кожної громади!

 

Матеріали підготовлено

КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради"

                                           

  Онлайн-довідка «Люди та суспільство»

до Міжнародного дня людей з обмеженими можливостями

 

Щороку 03 грудня в Україні відзначається Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями, який був встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року.

 Цей день покликаний привернути увагу суспільства до проблем людей з особливими потребами, до захисту їхніх прав, гідності та благополуччя. В сучасних умовах соціально-економічного та політичного розвитку особливо гостро стоїть питання регулювання та захисту праці осіб з обмеженими фізичними можливостями.

 За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 1 мільярд людей мають певну ваду здоров’я, а це майже 15% населення світу. У людей з обмеженими фізичними можливостями вища ймовірність бути безробітним, і загалом, заробляти менше, ніж здорові люди. Статистичні дані свідчать, що зайнятість серед чоловіків з обмеженими фізичними можливостями (35%) і жінок з обмеженими фізичними можливостями (20%) нижча, ніж серед людей без обмежень у фізичних можливостях (у чоловіків – 65%, у жінок – 30%).

 В Україні понад 2 мільйони 800 тисяч людей мають статус особи з обмеженими фізичними можливостями, з них 151 тисяча – діти. Це 6,1% від загальної кількості населення. І майже 80%  осіб з обмеженими фізичними можливостями – це люди працездатного віку.

 Верховною Радою України прийняті базові закони України, які заклали правове підґрунтя для здійснення державної підтримки осіб з вадами здоров’я, вирішення питань їх комплексної реабілітації та інтеграції в суспільство, зокрема Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Цим Законом, насамперед, визначено право на медичну допомогу (безкоштовну або на пільгових умовах), реабілітацію і санаторно-курортне лікування, на освіту, працевлаштування, забезпечення інвалідними візками, протезно-ортопедичними виробами та інше.

 Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до людей з особливими потребами.

 

 

 

 

Матеріал підготовлений

КЗ «Публічна бібліотека Тячівської

                                                                                                              міської ради»

Інформаційна довідка

18 жовтня - Європейський  день боротьби з торгівлею людьми

         18 жовтня – День, який оголошений Європейським днем боротьби з торгівлею людьми, був започаткований 18 жовтня 2007 року. Такий день необхідний для підвищення рівня обізнаності з найдавнішим негативним феноменом - торгівлею людьми, особливо жінками і дітьми.  Це явище порушує права людей, принижує їх честь і гідність. Кожного року в світі мільйони людей шукають кращої долі та потрапляють у трудове рабство. Не байдужість громадськості до цього явища і візуалізація проблеми на глобальному рівні - запорука успішної боротьби з цією проблемою.

         За даними ООН, постраждалі від торгівлі людьми особи з принаймні 127 країн експлуатувались у 137 державах світу.

         За даними Представництва Міжнародної організації з міграції (МОМ) — Агентства ООН з питань міграції в Україні, за 30 років від торгівлі людьми в Україні постраждали близько 300 тис. осіб.  За даними Міжнародної організації праці (МОП) у світі близько 40 млн людей перебувають у рабстві, з них 71% – це жінки, а одна з чотирьох жертв – діти. Крім того, зараз у світі використовується праця приблизно 152 мільйонів дітей віком від п’яти до сімнадцяти років.

         Нагадаємо, що 17 листопада 2005 року була підписана Конвенція Ради Європи «Про боротьбу з торгівлею людьми». Пару років опісля Європейський Парламент одностайно прийняв звіт «Стратегії запобігання торгівлі жінками і дітьми, які є вразливими до сексуальної експлуатації». Прийняття цього звіту Членами Європейського Парламенту спонукає країни - члени ЄС вживати більше заходів для боротьби з торгівлею людьми.

         Наша країна  докладає багато зусиль у сфері протидії торгівлі людьми, прийнятий Закон України «Про протидію торгівлі людьми», впроваджений Національний механізм взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми.

         Відповідно до Закону України «Про протидію торгівлі людьми», торгівля людьми – здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, зокрема сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи.

         Торгівля людьми вважається особливо тяжким злочином в Україні!

         Масштаб торгівлі людьми дуже високий і  більшість постраждалих осіб не володіють інформацією і не звертаються по допомогою.

         10 фактів, які треба знати про торгівлю людьми

• Торгівля людьми - це експлуатація людей з метою отримання вигоди.
• Як правило, жертви потрапляють у трудове, сексуальне або домашнє рабство.
• Торгівля людьми - найбільш доходна злочинна діяльність, що приносить щорічний дохід, оцінюваний в 150 мільярдів доларів США.
• Особливо вразливі ті особи, які через бідність або відсутність роботи мають намір в пошуках кращого життя погодитись на пропозицію роботи, пов’язану з переїздом в інший район чи за кордон.
• У сучасному рабстві перебувають понад 20 мільйонів людей.
• У більшості випадків люди стають жертвами торгівлі людьми через обман чи шляхом примусу.
• Злочинці - як правило, люди, яких жертви добре знають та довіряють їм.
• Коли люди стають об'єктами експлуатації, вони змушені працювати багато годин поспіль, або взагалі не отримуючи винагороди за свою працю, або отримуючи мізерну оплату. Крім того, жертви можуть нерідко піддаватися фізичному або психологічному насильству.
• Найчастіше у жертв забирають документи і примушують платити вигадані борги.
• Торгівля людьми - це глобальне явище, яке має місце прямо зараз в кожній без винятку країні.
• Привабливі пропозиції з працевлаштування можуть виявитися пасткою торгівців людьми. Це означає, що зароблених коштів ви не отримаєте. Це означає, що вас можуть бити, залякувати та змушувати виконувати роботу, яку ви не хочете робити.

         Якщо знайшли роботу за кордоном - переконайтеся, чи все безпечно.

1) перевіряйте інформацію заздалегідь.

2) підписувати лише документи, складені зрозумілою вам мовою;

3) легальна праця можлива тільки з дійсною робочою візою або посвідкою на проживання;

4) не залишайте свого паспорта в заставу та не віддавайте його роботодавцям або іншим особам;

5) дізнайтеся контакти найближчого посольства України;

6) тримайте копії документів окремо від оригіналів, один примірник залиште своїм близьким (чоловіку, жінці, батькам, дітям та іншим родичам);

7) розкажіть близьким про деталі подорожі, підтримуйте з ними постійний контакт;

8) домовтеся про кодову фразу, яка повідомляє, що ви потрапили в небезпеку.

         Пам'ятайте, в Україні понад 12 років працює система допомоги постраждалим особам та передбачено кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі до 15 років для злочинців за торгівлю людьми.

 Матеріал піготовлено 

КЗ "Публічна бібліотека Тячіської міської ради"

 

 

Краєзнавча робота посідає важливе місце в діяльності бібліотеки: знайомство з історією рідного краю, прищеплення інтересу до історії, популяризація краєзнавчих видань та краєзнавчий атрибут в оформленні бібліотеки.

 

 

Цей напрямок роботи активно продовжується бібліотеками і під час війни з різними формами популяризації краєзнавчих знань: від виставок-експозицій, історичних подорожей, цікавих зустрічей з відомими персонами краю.

 

Все це має привернути увагу до особливостей та цікавинок історії нашої країни, зберегти здобуте для наступник поколінь.

Протягом тижня з 10 по 14 червня 2024 року працівники КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради" та бібліотек-філій громади брали участь у тренінгу «Здобуття цифрових навичок бібліотечних Хабів цифрової освіти, всі учасники тренінгу  отримали сертифікати.

Цифровізація світу неминуча. Онлайн-технології стають невід’ємною частиною життя кожної людини. Надання державних послуг та сервісів онлайн віднині є звичною практикою. Задля забезпечення доступності усіх переваг цифрової держави рівень цифрової грамотності населення має бути достатнім для комфортного та повноцінного використання онлайнових державних послуг.Цифрова освіта в сучасному суспільстві є важливим здобутком необхідним навичок у щоденному використанні соціальних мереж.

 В еру мобільності та Інтернету важливо вміти орієнтуватися морі інформації, щоб не втратити в цифрові пастки.

 

Хаби цифрової освіти — це місця, куди може завітати кожен громадянин, безкоштовно отримати доступ до сайту Дія. Цифрова освіта та пройти навчання з цифрової грамотності.

 

На базі нашої бібліотеки уже два роки  діє "Хаб цифрової грамотності". Хоч молодь і юнацтво добре оріентуються в інтернет- мережі,  а є люди які  навіть, відправити просте повідомлення в месенджер чи вайбер є чималою проблемою. Саме для вас, шановні відвідувачі нашої бібліотеки,пропонуємо послуги з освоєння  знань та вмінь у користуванні інтернет послугами.

 

Історична довідка

                  День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні

Щороку, 22 червня, український народ вшановує світлу пам'ять мільйонів жертв Другої світової війни. Пам'ятна дата була встановлена Указом Президента України від 17 листопада 2000 року №1245\2000 “Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні”.

    Вшанування пам'яті жертв війни є надзвичайно важливою та обов'язковою складовою суспільного життя в Україні. Україна віддавала велику жертву під час різних війн у своїй історії, і вшанування пам'яті тих, хто положив своє життя на вівтарі боротьби за незалежність та свободу країни, є нашим моральним обов'язком.

Кожен рік, країна вшановує пам'ять про тих, хто відстояв свободу та переміг нацизм у Другій світовій війні. Цей день став символом героїзму та мужності українського народу, який підкорився тоталітарному режиму та постраждав від його розправи. У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.

    Таким є Український вимір Перемоги. Крім цих загальновідомих подій, сьогодні українці майже кожен день шанують пам'ять мільйонів людей, які не тільки загинули в Другій світовій війні, а й зараз втрачають своє життя внаслідок штучно створеного конфлікту.

    Сьогодення історії нашої держави навчає нас особливо гостро усвідомлювати ціну свободи, миру та безпеки. Тож священним обов’язком кожного із нас є – навіки зберегти пам'ять про тих, хто відстояв зі зброєю в руках наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір. Вшановуючи пам’ять минулого, ми ніколи не забуваємо про сьогодення!

Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!

Книга «Августин Волошин: шлях у безсмертя» з нагоди 150-річчя з дня народження знаного українського педагога та вченого, громадсько-політичного, культурного, церковного і державного діяча, Президента Карпатської України та Героя України (посмертно) Августина Волошина побачила світ в Ужгороді 23 квітня 2023 року, а в червні 2024 року і в Тячівській публічній бібліотеці. Це унікальне видання про життя й діяльність Августина Волошина над якою працювали відомі громадські діячі – Павло Федака та його син Павло.

 

 Сьогодні, 29 травня  2024 року відбулась 2-а частина онлайн - тренінгу "Турбота і взаємопідтримка".

Сьогодні,  22 травня пройшла  онлайн школа "Безперервна бібліотечна освіта" на платформі ZOOM,  на якій відбувся тренінг "Турбота і взаємопідтримка".

    День Героїв або Свято Героїв День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь усіх українських воїнів та воїнок усіх часів, усіх борців та борчинь за волю України від лицарства Київської Русі до сьогодення. День героїв України відзначається щорічно 23 травня. У цю дату Україна вшановує пам'ять всіх героїв, які боролися за суверенітет і незалежність нашої країни, а прямо зараз борються проти російської армії за нашу свободу. Це горде і водночас сумне свято, адже багато героїв України розплатилися життям заради своєї країни. День героїв України: історія свята У День героїв вітають усіх, хто з ризиком для життя боровся за українську незалежність, а також віддають шану загиблим. 

    Дата присвячена всім українським воїнам-лицарям Київської Русі, козакам часів Гетьманщини, повстанцям, Українським Січовим Стрільцям і воїнам армій УНР і УПА, воїнам АТО і російсько-української війни. Свято героїв засноване в 1941 році членами Організації Українських Націоналістів (ОУН). Відзначається 23 травня.

     Свято було засноване з метою вшанування пам'яті героїв, які жертвували або жертвують своїми життями і здоров'ям заради процвітання України. Це дата загибелі одного з керівників ОУН Євгена Коновальця, який став одним з головних ідеологів українського націоналізму. 

     Сьогодні це свято – не лише данина пам’яті героям та героїням минувшини, а й день шани новітніх, які сьогодні віддають свої життя за соборність та незалежність нашої України. 

 Цей день є символом незборимості України!

 Працівники відділу класифікаційних систем Книжкової палати України провели у науково-практичний семінар  "Методика індексування видань за Універсальною десятковою класифікацією" (у межах заходів із підвищення кваліфікації систематизаторів), який відбувся сьогодні, 21  травня 2024 р.   онлайн  на платформі Google  Meet.

 

 Сьогодні свій 65 – річний  ювілей святкує Петро Миколайович Мідянка.

 У селі Широкий Луг 14 травня 1959 року народився видатний поет-шевченківець, педагог Петро Миколайович Мідянка – нині достойний спадкоємець і гідний продовжувач щедротних трудів своїх славетних попередників на літературній ниві.

Здобувши середню освіту в Хустській школі-інтернаті, закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету.

З 1982 року працює вчителем української мови та літератури спочатку в с.Новоселиця, а згодом у Тисолові Тячівського району.

9 лютого 2012 року за книгу "Луйтра в небо" Петро Миколайович був  нагороджений Шевченківською премією.

Петро Мідянка – учасник поетичних антологій "Вісімдесятники", "Весни розспіваної князь", "Звукове письмо", "Сто років юності", "Закарпатська поезія ХХ століття", "Дванадцять" (словацькою мовою).

На сьогодні Петра Мідянку вважають одним з найпотужніших поетів Карпатського регіону (не тільки в межах України).

 

Петро Мідянка – лауреат Всеукраїнського конкурсу "Вчитель року-98" у номінації "Українська мова і література".

Перша збірка його поезій "Поріг" побачила світ у київському видавництві "Молодь" 1987 року. Відтак вийшли наступні збірки "Осередок" (1994), "Фараметлики" (1994), "Зелений фирес" (1999), "Трава Господня" (2001), "Дижма" (2004), "Срібний прімаш" (2004), "Ужгородські кав'ярні" (2006), "Ярмінок" (2006), "Луйтра в небо" (2009), "Вірші з поду" (2011), "Марамороський розлом" (2011), "Сорок сонетів і гербарій" (2013), "Ільмовий листочок" (2013). На виході у світ нова збірка "Стовп у центрі Європи".

Окремими виданнями вийшли словацькою мовою "Запах тирличів" (2014) і чеською – "Марамороський ранет" (2015).

"Карпати на трьох" (2016) , - разом із Назаром Федораком та Василем Зеленчуком

"З верха на верх" (2024) - комплект із чотирьох книг

 

  Від душі вітаємо з ювілеєм. Бажаємо миру за вікном, гармонії в душі, достатку в домі, ладу в родині, відради в серці, щастя в житті. Здоров’я Вам, любові рідних, багатства – і духовного, і матеріального.

 

 

                                                      «Літературний світ Панаса Мирного»

(до 175 річчя з дня народження Панаса Мирного)

13 травня 1849 року народився в Миргороді на Полтавщині Панас Мирний (Панас Якович Рудченко),  письменник, драматург, громадський діяч.

Навчався в Миргородському парафіяльному і в Гадяцькому повітовому училищах. І вже в 14 років розпочав чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. З 1871-го працював і мешкав у Полтаві. Однак чиновницька кар’єра не приносила особливого задоволення, тож справжньою втіхою для Панаса Яковича стає літературна діяльність.

Перші твори побачили світ у львівському журналі «Правда» в 1872-му, підписані псевдонімом Панас Мирний. Згодом у співавторстві з братом Іваном Біликом завершив роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875), опублікований в Женеві у 1880-му. Своєю творчістю прагнув «просто і правдиво» показати буденне життя своєї країни. Серед найбільш відомих творів – «Повія», «Лимерівна», «Морозенко», «Лихі люди».

Через цензурне переслідування українського слова в Російській імперії (посилене Емським указом 1876-го), у Наддніпрянській Україні твори Панаса Мирного почали друкувати лише з середини 1880-х. Водночас природна скромність і потреба конспірації зробили особу письменника таємницею як для

влади, так і для читачів.

«Що стосується питання про розкриття мого літературного псевдоніма, то дуже б Вас просив цього не робити, – писав у листі до лікаря і краєзнавця Івана Зубковського на схилі віку. – Хоча багато моїх знайомих знають, хто такий «Панас Мирний», але я за життя свого не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним  тих прославлянь, які створилися навколо імені Мирного».

Дослужився до чину дійсного статського радника, нагороджений орденами святого Станіслава, святої Анни до ІІ ступеня, святого Володимира ІV ступеня. 

Пізно одружився (майже в 40) – на капітанській доньці Олександрі Шейдеман, з якою познайомився на одному з літературних вечорів, і з якою виростили трьох синів.

Підтримував тісні зв’язки з багатьма відомими діячами української культури, проводив активну громадську діяльність. Зокрема, на початку ХХ ст. виступав із закликами до боротьби за свободу й рівноправність жінок, протестував проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка в 1914-му. Панаса Мирного, який пише «противні твори українською мовою й живе десь нелегально», розшукували жандарми: проводили обшуки в родинах полтавської інтелігенції (начебто приходили і до самого Панаса Яковича), шукали в Харківській губернії, однак безуспішно. 

Жовтневий переворот і більшовицьку революцію не сприйняв. Однак через хвороби, фінансову скруту і потребу утримувати сім’ю, після зайняття Полтави більшовиками змушений був працювати в Полтавському губернському фінвідділі.

Помер 28 січня 1920-го у Полтаві. В будинку, де проживав письменник, створено меморіальний музей.