Стереотипний образ мецената: великий підприємець або шляхтич, який (або яка) віддає частину статків на доброчинність. Михайло Старицький не вписується у це визначення: він не був заможним, проте пожертвував на розвиток українського театру майже все, що мав.

Літературний майстер на всі руки

Літературною творчістю

 майбутній «батько

 українського театра»

 почав займатися рано

. Він увійшов в історію

 не лише як драматург і

 театрал, а ще й як

 перекладач, поет і

 прозаїк. Старицький

 добре знав кілька мов і

 перекладав Байрона,

 Міцкевича, Лермонтова

 та інших поетів свого

 часу. Паралельно писав

 власну лірику: як

 громад

янсько-патріотичну, так і

 інтимну.

Окрім цього, Старицький

 запам’ятався як автор

 важливих історичн

их романів, що їх писав в

 останні десятиліття

 життя. Найбільше він

 любив описувати

 козацьку добу, зокрема створив романи

 «Молодість Мазепи», «Руїна», а також повість «Оборона Буші» про часи Хмельниччини. Для розвитку українського театру майстер переклав та написав багато важливих драматургічних творів. Наприклад, у 1882 році видав один з перших українських перекладів «Гамлета». Найбільш відомою драмою його власного авторства є п’єса «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» за сюжетом народної пісні, яку приписують напівлегендарній Марусі Чурай.

Батько українського театру

На початку 1880-х років українцям вдалося заснувати перший професійний національний театр: після тривалої боротьби у 1881 році влада дозволила ставити українські драматичні твори на професійній сцені. Наступного року під керівництвом Марка Кропивницького було засновано Театр корифеїв.

Михайло Старицький був одним з «батьків-засновників» нашого першого професійного театру і його ключовим меценатом. Щоб спонсувати сцену, продав маєток у Карлівці на Поділлі та спрямував зароблені гроші на підтримку трупи.

Щоб розвивати професійність і конкурентоспроможність української сцени, Старицький не шкодував грошей. Актори отримували високі гонорари, в роботі використовували найякісніші декорації та костюми.

Трупа складалася майже з 30 артистів. Найвідоміші з них — Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька та Іван Карпенко-Карий. Також під керівництвом Старицького була започаткована традиція утримувати хор та оркестр.

Український театр наприкінці 19 століття постійно обмежували, що не лише стримували творчий поступ, а й били по кишені мецената. Наприклад, кілька років діяло правило, за яким у кожній виставі мало бути стільки ж актів російською, скільки українською.Як казав сам драматург в одному з виступів,

«п’ятиактну малоросійську п’єсу можна було ставити не інакше, як пристебнувши до неї таку ж п’ятиактну російську. Десятиактні спектаклі, які тягнулися сім-вісім годин, жахали публіку і змушували антрепренерів утримувати подвійний склад трупи»,

тобто витрачати на український театр вдвічі більше грошей.

На щастя, інвестиції не минали даремно. Український театр з великим успіхом гастролював по всій Російській імперії. Театр корифеїв заклав традицію української сцени та став платформою для розвитку драматургії, що було дуже важливо для розвитку національної культури.

Бідний меценат

У 1890-х роках Старицький припинив театральну діяльність через погіршення здоров’я та фінансові проблеми. Останні десять років життя він провів бідно: заробляв літературою, а також отримував невелику персональну пенсію від Петербурзької академії наук. Хоча Старицький все життя займався розвитком української мови, йому довелося видавати деякі твори російською, щоб заробити на побут.

Бідність мецената українського театру — це тема, яка часто проскакує у його листах. Наприклад, у посланні до Марії Заньковецької він пише:

«Вгативши весь статок на малоросійську сцену, сім’я моя злиденно живе лише на мою особисту працю».

У клопотанні про присвоєння персональної пенсії корифей скаржиться, що

«з 1883 року… направив всю свою діяльність і всі залишки батьківського спадку на створення народного театру», але, «давши життя багатьом теперішнім народним трупам, сам… розорився остаточно».

Утім, доброчинний внесок Старицького у розвиток українського театру, як і його творчий здобуток заклали підвалини для розвитку української культури. Цим і запам’ятався патрон Театру корифеїв українській історії.

 

Минуло майже 40 років від аварії на Чорнобильській АЕС, але для тих, хто пережив перші дні катастрофи і працював у зоні, вона так і не стала історією. Для них Чорнобиль — не документальний фільм і не сторінка в підручнику. Це — хвороби, що тривають десятиріччями, закриті труни, діти, яких не вдалося врятувати.

В читальній залі КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради" діє книжкова виставка "Біль і тривоги Чорнобиля"

 Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?»

Інформаційна довідка

В межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої першою леді України Оленою Зеленською старувала комунікаційна кампанія.Мета кампанії – сприяти формуванню в суспільстві культури піклування про ментальне здоров'я, дати розуміння та показати інструменти, які допоможуть українцям дбати про свій внутрішній стан.За даними соціологічних досліджень, понад 90% українців мали хоча б один із симптомів тривожного розладу, а 57% перебувають у зоні ризику розвитку ментальних порушень. Українці не мають звички звертатися до фахівця: 31% громадян не вважають свої проблеми достатніми для цього. Зараз це основний бар’єр на шляху звернення по психологічну допомогу.Так само, як здатність до адаптування, функціонування й навіть певного розвитку під час війни, перспективи повоєнного відновлення України значною мірою залежать від рівня емоційної солідарності громадян та культури піклування про ментальне здоров’я. Психологічні проблеми наростають непомітно, впливають на всі сфери життя та знижують здатність протистояти викликам.

 

Онлайн - довідка 

«Будемо щасливими разом»

 

 

Щорічно 3 грудня відзначається Міжнародний день людей з інвалідністю. Ініціатором проведення цього символічного дня стала ООН, яка в 1992 році запропонувала заснувати такий день на честь закінчення Десятиліття інвалідів, проголошеного в 1983 році.

 

У цей день ми нагадуємо собі й одне одному: безбар’єрність починається з нашого ставлення. Із того, що ми бачимо в першу чергу людину — її силу, потенціал, право бути активною та рівною серед рівних.

 

 

Разом з нами живуть люди, фізичні можливості яких обмежені. Це ті, хто з певних причин не може повноцінно забезпечувати себе, доглядати за собою. Інвалідність може бути вродженою і набутою в результаті травм, інфекцій, тощо. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.

 

Відзначаючи цей день, прогресивне людство засвідчує, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги. Для них мають бути створені такі умови, які дають змогу відчувати себе рівними серед рівних. Адже саме ставлення до інвалідів визначає ступінь цивілізованості суспільства. Захищаючи гідність таких особливих людей, ми захищаємо своє людське обличчя.

 

Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, він має на меті сприяти кращому розумінню проблем, з якими стикаються інваліди, реалізації їх прав та усвідомлення того, які переваги має залучення осіб із обмеженими можливостями до участі в різноманітних галузях політичного, соціального, економічного та культурного життя нашого суспільства. Цей День також повинен надавати нового імпульсу діяльності, направленої на досягнення головної мети, яка полягає у забезпеченні повної реалізації інвалідами своїх прав людини на основі справедливості та їхньої участі у житті суспільства, як це передбачено Всесвітньою програмою дій по відношенню до інвалідів, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН в 1982 році.

 

Україна була однією з перших держав, які відгукнулись на заклик ООН щодо щорічного проведення цієї дати та закріпили його на законодавчому рівні. Зокрема, 28 листопада 1992 року було прийняте Розпорядження Президента України «Про відзначення Міжнародного дня інвалідів в Україні», 27 листопада 1993 року – Указ Президента України «Про Міжнародний день інвалідів в Україні», 3 грудня 1998 року – Звернення Верховної Ради України з нагоди Міжнародного дня інвалідів. З метою захисту прав інвалідів в Україні були ухвалені Закони України: «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», ратифікована Конвенція ООН про права інвалідів. Усунення бар’єрів на шляху до самореалізації осіб з особливими потребами, гарантування доступу до гідної освіти і робочих місць на сьогодні є одним із пріоритетних напрямів соціальної політики України.

 

Проведення Міжнародного дня людей з обмеженими фізичними можливостями спрямовано на привернення уваги до проблем цієї категорії суспільства, захист їх гідності, прав та благополуччя. Це день підведення підсумків зробленого, аналіз фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня.

 

Україна, як і всі цивілізовані країни з високою культурою людських відносин, до таких людей ставиться, як до людей з особливими потребами, які потребують додаткової уваги суспільства. Такі люди не називають себе інвалідами, вони не вимагають до себе жалю, для них важливе лише елементарне – можливість жити. Бути в суспільстві, самореалізуватися, мати доступ до гідної освіти і робочих місць.

 

На сьогодні кожний 14-й громадянин України має вади здоров’я, що кваліфікуються як інвалідність.

 

Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що інваліди можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.

 

Незважаючи на наші буденні проблеми, ми повинні замислитися над непростою долею людей з вадами здоров’я і не тільки у цей день, а й впродовж цілого року не забувати про людей з обмеженими можливостями, які живуть поруч з нами. Вони потребують реальної допомоги і уваги.

 

Увага держави та милосердя, толерантність кожного з нас допоможуть спростити життя людей з обмеженими можливостями, створити майбутнє, де б люди не були виключені з соціуму з-за проблем зі здоров`ям.

 

Побажаємо людям із особливими можливостями витримки, здоров’я, оптимізму та втілення у життя їхні планів, задумів та мрій.