Миха́йло Євгра́фович Салтико́в-Щедрі́н справжнє прізвище: Салтиков, псевдонім Щедрін; 

Біографія

Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін (1826-1889), зарубіжний письменник, народився в родовому маєтку свого батька, в селі Спас-Кут, Тверської губернії. Вважається одним з кращих (якщо не найкращим) в російській літературі політичним памфлетистом. Письменник висміював політичні та соціальні події. У своїх здебільшого коротких творах, названих ним самим «казками», Салтиков-Щедрін показував державних діячів, які загрузли в хабарництві, наділяючи смішними образами, за це отримав від сучасників звання «майстра політичної сатири».

Великий сатирик був шостою дитиною в родині, яка належала до старовинного дворянського роду Салтикових. Його батько на чверть століття був старшим від матері, яка також належала до знаменитого, але вже не дворянського, а купецького роду. Весілля відбулося, коли матері письменника було всього п'ятнадцять років. Першим учителем Салтикова був кріпак його батьків, пізніше його навчали старша сестра, священник з сусіднього села, гувернантка і студент Московської духовної академії. У десять років хлопчик був відправлений на навчання в Московський дворянський інститут, а два роки по тому за відмінне навчання був переведений на повне державне забезпечення в Царськосельський ліцей. На той момент це був найкращий навчальний заклад в Російській імперії. Спочатку Михайло Салтиков писав вірші, але зрозумів, що лірика не для нього, і став писати прозові твори. Часто зачіпає тему дитинства, імовірно, спираючись на власний досвід, описує владний характер матері, загасання щастя в тіні цієї тиранії. Особливе місце у своїх творах Салтиков приділяв фігурі «приниженої людини», задавленої державною машиною. Як би наслідуючи гоголівські «Шинелі», автор пише твір «Заплутана справа», де барвисто описує всі тягарі звичайної людини, яка вимушено зіткнулася з бюрократичним апаратом. У 1848 році письменник був засланий до В’ятки, за свої критичні твори щодо кріпосного права і цензури, яка існувала тоді в літературі. Призначення на посаду канцелярського чиновника при губернському правлінні стало відправною точкою для швидкого зростання Салтикова як письменника. Здавалося, робота з народом, який він так яскраво

 описував у своїх творах, була саме тією справою, для якого Салтиков народився. Пізніше він напише книгу про особливості провінційного життя «Губернські нариси», в якій викладе всю красу і тяготи роботи в губернії. Там же, на В'ятці, письменник зустрінеться зі своєю дружиною, дочкою в’ятського віце-губернатора Єлизаветою Болтіною. Письменник познайомився зі своєю дружиною, роблячи для неї переклади творів іноземних авторів. Зважаючи на початок Кримської війни Салтикову було дозволено покинути В’ятку, він був зарахований до Міністерства внутрішніх справ, займався комісією Тверської й Володимирської губерній. Щоб продовжити літературну діяльність і не привертати до себе уваги поліції, автор випустив «Губернські нариси» під псевдонімом «Щедрін». Праця автора мала безпрецедентний успіх. Книга перевидавалася тричі за кілька років, а поєднання справжнього прізвища та псевдоніму стали тепер для Михайла Євграфовича одним цілим. Письменник відомий також як адміністратор, в 1858 році він був призначений на високу посаду віце-губернатора в Рязанську, потім у свою рідну Тверську губернію. Після довгих років життя письменник помер 28 квітня 1889 року і був похований поруч зі своїм другом, ще одним великим російським письменником Іваном Сергійовичем Тургенєвим. Кар'єра письменника Першим прозовим твором автора стала повість «Протиріччя», в якій він ще досить обережно відкривав свої погляди на поневолення людини людиною. Наступними знаменними романами є «Історія одного міста», «Помпадури й помпадурші» і «Господа Головльови». Також Салтиков написав безліч так званих казок, в яких алегорично висміяв пережитки суспільства свого часу.

 Цитати автора «Були, знаєте, слова, ну, совість, батьківщина, людство, інші там ще... А тепер потрудіться їх пошукати!.. Треба ж нагадати!»... «Йти вперед — важко, йти назад — неможливо».

Бібліографія 1863 - 1973 –

Помпадури й помпадурші;

1869 - 1870 - Історія одного міста;

 1875 - 1880 - Господа Головльови;

1856-1857-Губернські нариси;