На 82 році життя перестало битися серце шанованої та поважної людини, колишньої колеги Ірини Степанівни Гашпар (1940 р.н.).

Багато років свого життя вона віддала бібліотечній справі: працювала завідуючою абонементом (1961-1981рр.), завідуючою методичним відділом  (1984-1993рр.), завідуючою відділом комплектування і обробки літератури (1993-1995рр.) колишньої Тячівської центральної районної бібліотеки для дорослих. У 1997 р. вийшла на заслужений відпочинок.

Усі, хто знав її, любили і поважали за чуйне ставлення до людей, велику душевну щедрість, мудрість, оптимізм, професіоналізм та відданість бібліотечній справі.

Життєвий шлях Ірини Степанівни – це зразок людської гідності, працелюбства, уміння толерантно працювати з колегами.

Відійшла у вічність бібліотекар з великої літери, чесна і щира людина, досвідчений професіонал, турботлива  мати, бабуся, прабабуся.

У ці скорботні дні працівники бібліотек Тячівської ТГ висловлюють щире, глибоке співчуття рідним і близьким. Світла пам’ять про Ірину  Степанівну  назавжди збережеться в наших серцях.

День Героїв або Свято Героїв

 День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь усіх українських воїнів та воїнок усіх часів, усіх борців та борчинь за волю України від лицарства Київської Русі до сьогодення.

День героїв України відзначається щорічно 23 травня. У цю дату Україна вшановує пам'ять всіх героїв, які боролися за суверенітет і незалежність нашої країни, а прямо зараз борються проти російської армії за нашу свободу. Це горде і водночас сумне свято, адже багато героїв України розплатилися життям заради своєї країни.

 

День героїв України: історія свята

У День героїв вітають усіх, хто з ризиком для життя боровся за українську незалежність, а також віддають шану загиблим. Дата присвячена всім українським воїнам-лицарям Київської Русі, козакам часів Гетьманщини, повстанцям, Українським Січовим Стрільцям і воїнам армій УНР і УПА, воїнам АТО і російсько-української війни.

 

Свято героїв засноване в 1941 році членами Організації Українських Націоналістів (ОУН). Відзначається 23 травня. Свято було засноване з метою вшанування пам'яті героїв, які жертвували або жертвують своїми життями і здоров'ям заради процвітання України.

 

Це дата загибелі одного з керівників ОУН Євгена Коновальця, який став одним з головних ідеологів українського націоналізму.

Сьогодні це свято – не лише данина пам’яті героям та героїням минувшини, а й день шани новітніх, які сьогодні віддають свої життя за соборність та незалежність нашої України.

 

Цей день є символом незборимості України!

День вишиванки

Сьогодні, у третій четвер травня, українці вже традиційно святкують День вишиванки.

Цей День не є офіційним, але відзначають його не тільки в Україні, але й за її межами – українці та всі прихильні до нас та до нашої культури люди.

19 травня в Молодіжому  парку відзначили свято Вишиванки. Працівники КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради" приєдналися до свята та організували книжкову виставку "Вишиванки - візерунки долі...", представили виставку вишитих рушників вишивальниць Тячівської ТГ, провели для дітей майстер-клас по техніці гофре (провела Вікторія Федина зав. бібліотеки-філії для дітей).

     

    День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.  Наразі відомо лише, що за період "Великого терору" в УРСР у 1937–1938 роках було засуджено 198 918 українців, з яких близько двох третин – розстріляли.

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

Жертв набагато більше, але місця поховань були режимними об’єктами тодішнього КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, а доступ до відповідних архівів був заборонений. Більшість архівів знаходиться наразі на території Росії і місцева влада не поспішає їх розсекречувати.

У пік репресій вбитих ховали у "братських могилах" у фруктових садах, парках, приміських лісах. Для цього копали траншеї і засипали трупи негашеним вапном. Биківнянський ліс у Київській області став одним із символом того часу, там поховали понад 19 тисяч розстріляних громадян, і це лише ті, у кого встановлені імена. Це одне з найбільших поховань на території України жертв сталінських репресій. Також є дані, за якими припускається, що там поховано більше 100 тисяч українців, яких закатували або розстріляли НКВД у Києві протягом 1937-1941 років.

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими».

З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні.

В умовах війни немає змоги масово вшанувати пам’ять жертв політичних репресій у Биківні під Києвом чи інших місцях, як це було в минулі роки. Проте людська пам’ять не знає кордонів, тому цього року віддати шану безневинно вбитим можна на будь-якій локації – вдома, за кордоном, в укритті, у прихистку – згадати тих, кого свавільно закатував одвічний ворог, поділитися інформацією з іншими.

   

 

 

У травні все прогресивне людство відзначає Міжнародний день сім’ї. Це свято запроваджене в 1993 році Генеральною Асамблеєю ООН, з метою об’єднання можливостей  різних країн для вирішення всіх найсерйозніших питань, пов’язаних із сім’єю.

Сім’я як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу!

У всі часи по відношенню держави, а також по становищу сім’ї в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім’ї і держави - необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян. 

З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополуччя родини - ось мірило розвитку і прогресу країни.

 

 До Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, тематична виставка в читальній залі Тячівської бібліотеки для дорослих.

Також працівники культури Тячівської ТГ вшанували на дому ветерана ІІ Світової війни Лідію Гайналій.