«Знай права – виконуй обов’язки"

Інформаційна довідка

Права людини як броня – вони захищають нас; вони як правила – говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри – ми можемо до них звертатися. Вони абстрактні – як емоції, і як емоції, вони належать усім й існують, що б навколо не відбувалося.

Вони схожі з природою, тому що їх можна зневажити; та з духом, тому що їх неможливо зруйнувати. Подібно до часу, вони однаково ставляться до всіх нас: багатих і бідних, старих і молодих, білих і чорних, високих і низьких. Вони пропонують нам повагу і вимагають від нас ставитися з повагою до інших. Вони подібні до доброти, правди і справедливості: ми можемо мати розбіжності в думках стосовно їхнього визначення, але ми впізнаємо їх, коли бачимо, що їх порушують.

Якщо ми називаємо щось правом людини, ми маємо на увазі, що вона обґрунтовано претендує на свій захист з боку суспільства у своїй можливості володіти цим правом, силою закону або через освіту і формування суспільної думки.

Право – це вимога, про яку ми справедливо заявляємо. Я маю право на товари в магазинному кошику, якщо я за них заплатив. Громадяни мають право обирати президента, якщо це гарантовано конституцією їхньої країни, а дитина має право відвідати зоопарк, якщо її батьки їй це пообіцяли. На все це люди мають право розраховувати за умови, що інша сторона дала відповідні обіцянки або гарантії.

Однак права людини – це вимоги вищого рівня, які мають одну відмінність. Вони не за­лежать від обіцянок або гарантій іншої сторони. Право людини на життя не залежить від обіцянки іншої людини не вбивати цю людину: від цього може залежати його життя, але не право на життя. Його право на життя залежить тільки від одного: від того, що він людина.

Визнання прав людини означає визнання права кожного заявити: я маю ці права, що б ви не говорили і не робили, тому що я так само, як і ви, людина. Права людини притаманні всім людям за правом народження. Але чому це твердження не повинно вимагати певної поведінки для його підтвердження? Чому ми не маємо вимагати від людей того, щоб вони заслужили свої права?

Торгівля людьми – одна з найбільш актуальних проблем сучасності. Жертвами сучасних форм рабства в усьому світі щорічно стають мільйони людей. Окрім економічних причин, які змушують шукати роботу за кордоном або в різних регіонах своєї країни, важливими факторами, що сприяють торгівлі людьми, є відсутність достовірної інформації про можливості працевлаштування, незнання своїх прав.

Претензії щодо прав людини в кінцевому підсумку є моральними претензіями і спи­раються на моральні цінності. Моє право на життя насправді означає те, що нікому не дозволено позбавити мене мого життя, це просто неприпустимо. При такому фор­мулюванні це твердження навряд чи потребує особливого обґрунтування. Напевно, немає читача, який би із цим не погодився, оскільки стосовно себе ми всі визнаємо, що в нашому житті є такі сторони, які мають бути непорушними і яких ніхто інший не повинен торкатися, оскільки вони життєво важливі для нашого буття, для усвідомлення того, хто ми такі і що ми таке; вони життєво важливі для нашої людської природи і нашої людської гідності. Без прав людини ми не можемо розкрити весь свій потенціал. Права людини лише переносять це розуміння на індивідуальний рівень на всіх інших людей планети.

 

Матеріли підготовлено:

                                             КЗ «Публічна бібліотека

 Тячівської міської ради»

 Читання як життєва стратегія

#тижденьчитання

#бутисвоїми

Роман — своєрідний епос-біографія одного поліського українця, який за свій столітній вік пережив п’ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СССР. Доживши до держави Україна, він опинився перед лицем і родинної, і національної драми, яка була запрограмована катастрофами XX століття.

У житті старого Якова Меха на короткий час, мов той метелик, з’являється дівча-приблуда. Вона питає, чи любив він колись, — і виринає десь із глибини пам`яті його кохання, і біль втрати, і круговерть війн та режимів, і радощі та горе в родині, і гріхи й каяття…

 

 

Романи Василя Шкляра і через півстоліття залишаються актуальними. Письменник, який описав найжахливіші події та найбільші звершення нації. Роман «Спів божої пташки» це перевидання раннього роману «Ностальгія», що був написаний після вибуху ЧАЕС.

Простий чоловік Микола, який втрачає жагу до життя, покидає роботу та має намір вирушити в таку собі «відпустку» за натхненням. Проте, все обертається проти нього і його сім’ї, коли він зустрічає жінку, яка змінює все. Роман, повний ностальгії та печалі, який по праву може очолювати вітчизняний умовний список "найпопулярніші книги".

 

 

Культовий український детектив, присвячений атмосфері Львова напередодні початку війни. Країни ось-ось розгорнуть конфлікт, всюди панує непевність і напруга. На фоні цього – кров, таємниці та інтриги нічного Львову. Комісар Обух і неофіційний репортер Марко розслідують загадкові серійні убивства та зникнення євреїв. Атмосферний історичний детектив, що покаже минуле з іншого боку.

 

 

 

Такої України ви не знали! Такої, як у Роберта Говарда у "Конані-варварі"! Конан родом з Кіммерії, герої Валентина Чемериса - зі Скіфських степів. Паралелі не просто можливі - вони очевидні.

В романі видатного українського письменника читач дізнається про героїв Скіфії 8 століття до н.е.: Атея, Скілура, Іданфірса, про полководців, авантюристів, вершників, ремісників і зброярів, які кували такі обладунки і зброю, якою ми її бачили хіба що у фентезійних іграх на зразок "The Elder Scrolls"...

 

 

День української писемності та мови 2023: нова дата і історія свята

Українська мова — одна з головних цінностей нашої країни, наша гордість і скарб. Українську мову неодноразово забороняли і намагалися викорінити, а над її носіями вчиняли геноцид. Наша мова пережила все це і зараз визнана однією з найкрасивіших мов у світі.

День української писемності та мови — державне свято, яке було започатковано 9 листопада 1997 року указом президента «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».

Його відзначали у день пам'яті преподобного Нестора-літописця. Він був письменником-агіографом, основоположником давньоруської історіографії, першим істориком Київської Русі, мислителем, вченим, ченцем Києво-Печерського монастиря. За старим календарем свято припадало на       9 листопада.

Проте з 2023 року у зв'язку з переходом Православної церкви України на новоюліанський календар день пам'яті преподобного Нестора-літописця відзначають 27 жовтня. Тому президент Володимир Зеленський підписав указ №455/2023 про перенесення дати святкування Дня української писемності та мови також на 27 жовтня.

У Тячівській бібліотеці можна оглянути та ознайомитися з книжково - ілюстративною виставкою «Там, де живе рідна мова, живе український народ»

 

"Героям України — вічна слава!" 

Історична хроніка

 

Щороку 28 жовтня відзначається день звільнення України від нацистських окупантів. Деокупація українських земель під час Другої світової війни відбувалась протягом січня 1943 - жовтня 1944 років. 28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на сучасний західний кордон України, напередодні звільнивши Ужгород.

Друга світова війна жорстоко пройшлась по всій території України, принісши руйнування та горе українським родинам. Жорстока трагедія, яка торкнулась кожного, досі відгукується в сімейних історіях.

28 жовтня 1944 року стало кульмінаційним днем і ході Другої світової війни. Найбільш значущі наступальні операції, які призвели до визволення Україні відбулись з 13 серпня по 22 вересня 1943 року на Донбаському напрямку; Корсунь-Шевченківська операція тривала з 24 грудня 1943 по 17 лютого 1944 року; Львівсько-Сандомирська - з 13 липня по 29 серпня 1944 року. 

Завершальним етапом стала Східнокарпатська операція, яка розпочалась з’єднаннями радянської армії 8 вересня 1944 року і призвела до остаточного звільнення та вигнання гітлерівських нацистів з території України 28 жовтня 1944 року.

До кінця Другої світової війни залишався ще майже рік.

Разом з тим,  історики Українського Інституту Національної Пам’яті вважають, 28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада. Зазначається, що лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.

"З метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні постановляю: Установити в Україні День визволення України від фашистських загарбників, який відзначати щорічно 28 жовтня", - йдеться у документі.

У цей день Україна віддає шану українцям, які боролись і перемогли нацизм у роки Другої світової війни, дякує тим, хто в тилу працею наближав розгром ворога та допомагав відбудовувати Україну з руїн. 

 

 

Матеріал підготовлений

КЗ «Публічна бібліотека

Тячівської міської ради»

 

    Сьогодні Тячівську громаду з презентацією новинок відвідав відомий дитячий письменник, який пише в жанрах чарівної казки, чарівної повісті, фентезі та публіцистики, автор віршів та оповідань для дітей Сашко Дерманський. Він — неодноразовий переможець безлічі літературних премій.

Зустріч зібрала багато дітей зі  шкіл громади та користувачів бібліотек. Ведучі  Соломія Гарагонич  та  Вікторія Сойма,  користувачі Тячівської дитячої бібліотеки, учениці Тячівського ліцею №1  зачитали  біографію, та  запросили  присутніх у світ казок разом з  автором.

Письменнику   було задано безліч запитань, на які він з задоволенням відповідав дітям.

Прихильники творчості Сашка Дерманського мали змогу придбати книги з його автографом,  та  зробити фото на пам'ять. Автор в свою чергу подарував книгу в Тячівську дитячу бібліотеку  для маленьких читачів.

 Інна Ключкей директор КЗ "Публічна бібліотека" подякувала п. Сашкові за захоплюючу зустріч, вручила Подяку від начальника відділу культури, молоді та спорту Тячівської міської ради  Едіти Петер, та пам'ятний подарунок.

 Читати книги  Сашка Дерманського варто всім читачам, які стежать за сучасною українською дитячою літературою або бажають розважити дітей легкими, веселими і захоплюючими історіями.

        

 

 

 

8 вересня – Міжнародний день грамотності.

 

Починаючи з 1966 року ЮНЕСКО відзначає Міжнародний день грамотності, намагаючись саме в такий спосіб привернути увагу суспільства й мобілізувати міжнародну суспільну думку, щоб збудити його інтерес і досягти активної підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності — однієї з головних сфер діяльності ЮНЕСКО починаючи з часів її першої Генеральної конференції в 1946 році. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року. Саме ця конференція рекомендувала оголосити 8 вересня, дату урочистого відкриття конференції, Міжнародним днем грамотності та святкувати його щорічно в усьому світі.

На сьогодні майже чотири мільярди жителів нашої планети вміють читати й писати. Освічених людей із кожним роком стає все більше й більше, але боротьба з неуцтвом залишається надзвичайно складною та масштабною проблемою.

Міжнародний день грамотності ‒ один із міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй.

Метою створення такого свята стало привернення уваги суспільства й міжнародної спільноти до підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності.

В КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради" представлена  інформаційна  виставка "Грамотність без бар'єрів".

 

 

 

Інформаційна довідка

до Дня пам’яті загиблих захисників України

 

Щороку 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за батьківщину, як нагадування про одну із найкривавіших подій війни на сході України – Іловайську трагедію.

Україна сьогодні переживає найбільше випробування в своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність і територіальну цілісність проти російського агресора. У цій війні ми вже маємо тисячі поранених і загиблих мужніх оборонців. Вони стоять в одному ряду з поколіннями борців за волю і державну самостійність. Воїни Русі-України, лицарі Костянтина Острозького, козаки Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, воїни Армії Української Народної Республіки та Галицької армії Західно-Української Народної Республіки, Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, Української Повстанської Армії мужньо здобували героїчні перемоги і віддавали свої життя за українську землю.

Український народ завжди з повагою ставився до своїх героїв, мав традицію поховання та увічнення полеглих. Віра і впевненість у тому, що у випадку загибелі на полі бою держава не забуде, а жертовність буде пошанована є дуже важливою складовою підняття морального духу військовослужбовців. Вшанування пам’яті борців і популяризація подвигів на державному рівні є вкрай необхідним завданням також і для формування національної ідентичності. У сучасній російсько-українській війні попри велику кількість втрат маємо і першу історичну перемогу – згуртовану націю, готову боротися за права і свободу. Вперше за довгі десятиліття Україна може опертись на широку підтримку громадян, бо захищати державу зголосились мешканці всіх, без винятку, регіонів нашої країни. Серед захисників Батьківщини, в тому числі серед полеглих воїнів, також є уродженці та мешканці тимчасово окупованих окремих районів Донецької, Луганської областей та Криму. Відтак, перед державою відкриваються унікальні можливості для консолідації громадян довкола ідеї збереження державності, примноження її сил, матеріальних та духовних багатств. Вагому роль в усвідомленні цього підростаючим поколінням відіграє школа.

Початок війни. У 1991 році Україна відновила незалежність. Однак Російська Федерація не відмовилася від спроб повернути контроль над Україною. Тиск посилився з приходом до влади там колишнього співробітника репресивного органу КГБ Володимира Путіна. 

21 листопада 2013 року в Києві зібрався Євромайдан. Ним розпочалась Революція Гідності з головною вимогою повернути Україну до європейського шляху розвитку і підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, від чого відмовився тодішній Президент України Віктор Янукович. Трагічною ціною протистояння на майдані стала Небесна Сотня – 107 загиблих героїв, різних за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Наляканий Віктор Янукович втік до Росії, звідки закликав Володимира Путіна здійснити військове вторгнення в Україну для відновлення його влади.

Російська Федерація скористалася тимчасовим вакуумом влади в Україні та перейшла до активних агресивних дій з використанням так званих “зелених чоловічків” (російських військовослужбовців без розпізнавальних знаків, які масово використовувались для захоплення адміністративних будівель та військових частин в Криму). Сучасна російсько-українська війна розпочалась із захоплення Росією Кримського півострова у березні 2014 року. Це визнали і міжнародні суди, зокрема, Європейський суд з прав людини підтвердив, що РФ встановила контроль над Кримом з 27 лютого 2014 року.

У березні–квітні 2014 року російські спецслужби та диверсанти почали розхитувати ситуацію і в південних і східних областях України, організовуючи антиукраїнські мітинги і спроби утворити незаконні квазідержавні утворення. У відповідь патріотичні українські сили чинили спротив масовими акціями з метою зберегти територіальну цілісність держави.

На початку квітня Росія приступила до реалізації плану “Новоросія” – почалося військове захоплення території східних областей України. Путін спрямував туди підконтрольних та озброєних ним бойовиків. Нова хвиля інспірованих російськими спецслужбами антиукраїнських протестів призвела до захоплення будівель адміністрацій і правоохоронних органів в Донецьку та Луганську. Місцеві українські патріоти протистояли антиконституційним діям злочинців, але вони були не озброєні та поступались в чисельності. Проросійські організації та угруповання влаштовували вуличні акції і заворушення під гаслами сепаратизму, невизнання легітимної влади України в регіоні, ненависті до прихильників України та всіх атрибутів українства (державні символи, українська мова тощо).

Після проголошення так званих “народних республік” на Донеччину та Луганщину безперешкодно і масово прибували не тільки загони російських диверсантів, а й військова техніка зі зброєю. Проте план на повторення швидкого “кримського сценарію” дав збій. Боєздатні частини Збройних Сил України, Національної гвардії і добровольчі формування зламали намір агресора. Протягом літа 2014 року російські гібридні сили на сході України зазнавали значних втрат в особовому складі, озброєнні, військовій техніці. Але їх постійно посилювали новими найманцями, військовослужбовцями регулярних ЗС РФ. Розуміючи, що угрупування бойовиків досить швидко знищуються українськими військом, Москва вдалася до широкого використання артилерії зі своєї території. А згодом – до масованого введення регулярних формувань російської армії – без розпізнавальних знаків на військовій техніці та обмундируванні. Це сталося 23–25 серпня, коли на територію Донецької та Луганської областей зайшли вісім батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ. До наступу залучили 70 російських військових частин, зібраних з усієї федерації, які розпочали новий виток ескалації агресії РФ. Це спричинило значне зростання жертв серед військових і цивільних українських громадян.

Бої за Іловайськ. Боротьба за стратегічно важливе місто Донбасу – місто Іловайськ, тривала з початку серпня 2014 року паралельно зі штурмом Савур-Могили, Антрацита і Красного Луча (тепер – Хрустальний). Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, ключовим для перерізання комунікацій бойовиків. Але у плани Москви не входило швидке завершення війни на Донбасі, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська у значно більших масштабах, ніж раніше. За даними української розвідки, російські регулярні війська нараховували близько 4 тисяч солдатів та офіцерів у складі 4-х батальйонних тактичних груп, підкріплених підрозділами Сил спеціальних операцій РФ.

До 28 серпня 2014 року російські регулярні війська та бойовики оточили угруповання сил АТО  (війська сектору “Б” та батальйони МВС України “Дніпро-1”, “Миротворець”, “Світязь”, “Херсон”, “Івано-Франківськ”, Нацгвардії “Донбас”). Українське командування розраховувало деблокувати їх за допомогою резервів сил АТО. Але призначені для цього підрозділи були укомплектовані переважно з нещодавно мобілізованих бійців без належної підготовки.

Після переговорів російське військове командування надало гарантії безпечного виходу українських сил з оточеного Іловайська. Рух двох колон розпочався 29 серпня. Однак росіяни порушили домовленості, розстрілявши колони на марші з засідок. Іловайськ став місцем наймасовіших втрат нашого війська під час сучасної війни на сході України. Унаслідок підступності росіян українська армія втратила загиблими 366 воїнів, 429 отримали поранення, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні. Вторгнення російських військ та іловайська трагедія змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги над окупантами. Тож 5 вересня було підписано Мінську тристоронню угоду (так званий Мінський протокол).

Героїчна оборона Донецького аеропорту. Бої за Донецький аеропорт (ДАП) стали зразком незламності українських воїнів. Вони тривали 242 дні – від 26 травня 2014 року по 22 січня 2015-го – і закінчилися після повної руйнації старого та нового терміналів.

Аеродроми мали стратегічне значення. Під час окупації Криму ними оперативно перекидалися війська з Росії. Після початку бойових дій на Донбасі українська армія серед першочергових заходів взяла під контроль ключові летовища: Краматорське, Маріупольське, Донецьке та Луганське. Крім того, ДАП розглядався як потенційний плацдарм для наступу сил АТО на Донецьк. Українські військові утримували старий та новий термінали. Проросійські сили систематично штурмували їх, внаслідок чого у грудні 2014 року значних руйнувань зазнав старий термінал.

Кульмінацією боїв за ДАП став січень 2015 року. 13 січня упала диспетчерська вежа аеропорту, а 20-го числа окупанти здійснили кілька підривів бетонних перекриттів терміналу, внаслідок чого під завалами загинуло 58 бійців. 22 січня сили АТО відступили з аеропорту. За офіційними даними, у боях за ДАП загинуло більше 200 українських військових. За різними підрахунками, росіяни втратили до тисячі бойовиків, у тому числі найманців елітних частин ФСБ та ГРУ.

В обороні Донецького аеропорту брали участь спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79-ої, 80-ої, 81-ої, 95-ої окремих аеромобільних, 93-ої та 72-ої окремих механізованих бригад, 1-ої окремої танкової бригади, 57-ої окремої мотопіхотної бригади, 91-го окремого полку, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку “Дніпро-1”, Добровольчого українського корпусу (ДУК), батальйону ОУН та інші.

Восени 2014 року в мовний вжиток увійшов термін “кіборги”. Так росіяни назвали оборонців ДАП, опір яких вони не могли зламати попри шалені обстріли з танків, артилерії та перевагу в кількості особового складу. Те звитяжне протистояння стало символом незламності наших військових. Кіборги витримали. Не витримав бетон.

Бої за Дебальцівський плацдарм. Узимку 2015 року активні дії були зосереджені на Дебальцівському напрямку. Бої за Дебальцівський плацдарм – одна з найбільших військових операцій на Донбасі. З обох сторін у ній взяли участь тисячі бійців, сотні одиниць техніки й артилерії. Її найгостріша фаза тривала майже місяць – з 25 січня до 18 лютого 2015 року.

За даними Міноборони, у другій половині січня 2015 року російські окупанти кинули всі сили на розширення територій своїх квазідержавних утворень. Наступ планували одночасно по трьох напрямках: Щастя – Трьохізбенка на Луганщині, а також Дебальцеве та Маріуполь на Донеччині. Головним напрямком удару став саме так званий Дебальцівський виступ, який на кілька десятків кілометрів вклинювався між територіями самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”. Активний наступ на околиці Дебальцевого окупанти почали 25 січня. Штурм проходив за безпосередньої участі кадрових російських військових – до восьми батальйонних тактичних груп та артилерійських дивізіонів збройних сил РФ.

27 січня бойовики атакували позиції сил АТО у місті Вуглегірськ, що на південний захід від Дебальцевого. Після запеклих боїв через чотири дні українські сили залишили місто. Сили АТО у складі бійців і техніки 30-ї бригади та батальйонів МВС, Нацгвардії імені Кульчицького та “Донбас”, кілька разів намагалися відбити місто, однак безуспішно.

На початку лютого у районі Дебальцівського виступу було зосереджено 4,7 тисячі українських військових та 500 бійців МВС, Нацгвардії та СБУ. Їм протистояло близько 19 тисяч окупантів. Противник мав перевагу за всіма зразками важкого озброєння, зокрема у танках – у три рази, в артилерії – фактично в чотири рази. 7 лютого після безперестанних боїв наші частини залишили село Рідкодуб, а 9 лютого бойовики взяли під контроль село Логвинове, через яке проходить дорога з Дебальцевого на Артемівськ (нині – Бахмут). Саме по ній здійснювалося забезпечення сил АТО. Логвинове також намагалися відбити, зокрема силами 79-ї та 95-ї десантних бригад і Нацгвардії. На підступах до села відбулися танкові бої. Однак у підсумку село залишилося під контролем бойовиків. Саме у зв’язку з перекриттям дороги на Артемівськ в Логвиновому сепаратисти повідомили про повне оточення угрупування сил АТО в Дебальцевому. 12 лютого в столиці Білорусі було підписано угоду, відому як “Мінськ-2”.

Після встановлення умовного перемир’я окупанти перекинули під Дебальцеве додаткові сили з інших напрямів. Допомагати силам АТО на виступі ставало дедалі важче. За таких умов Антитерористичний Центр і Генеральний штаб вирішили до ранку 18 лютого вивести всі підрозділи з району. Враховуючи морози, планувалося виходити не лише автошляхами, а й польовими дорогами. Відведення військ проходило двома основними маршрутами невеликими колонами під прикриттям бойових броньованих машин та артилерії. Також був організований відволікаючий маршрут, де імітувався рух колон. У бойових умовах повний вихід з Дебальцевого тривав кілька діб. Комусь вдалося вийти на техніці, а деякі підрозділи (ЗСУ та МВС), втративши машини внаслідок засідок або ж бездоріжжя, виходили пішки.

Після завершення відходу сили АТО зайняли нову лінію оборони по світлодарській дузі. Бойовики намагалися атакувати нові позиції, втім, без особливого успіху. Загалом активні бої там продовжувалися до 21 лютого.

За даними Генерального Штабу Збройних Сил України, за весь час оборони Дебальцівського виступу загинуло 136 та було поранено 331 українських військових (за підрахунками Книги пам’яті полеглих за Україну, під час боїв з 25 січня до 18 лютого 2015 року загинуло 269 бійців).

Після боїв за Дебальцеве на Донбасі настало зниження активності бойових дій, а лінія фронту відтоді майже не змінювалася. У червні 2015 бойовики здійснили свій останній великий наступ, намагаючись заволодіти районним центром Мар'їнка. Завдяки злагодженим діям сил АТО, ця спроба була відбита із втратами для ворога.

Війна перейшла в стан позиційної боротьби. Але вона не зникла з порядку денного України та світу. Майже щодня на всій лінії розмежування фіксуються артилерійські обстріли та стрілецький вогонь. Гинуть та отримують поранення українські воїни. За даними Книги пам’яті полеглих за Україну, на квітень 2021 року в зоні проведення АТО/ООС загинуло 4400 осіб.

 

Матеріали підготовлені

КЗ «Публічна бібліотека

Тячівської міської ради»

 

 

28 липня  ми  відзначаємо День Української Державності.

Не випадково свято було встановлене у День Хрещення Київської Руси-України, адже історія українського державотворення веде свій відлік ще відтоді. За понад тисячу років української державності нашим пращурам не раз доводилося зі зброєю в руках боронити нашу країну.

         На передодні свята пройшов майстер-клас по виготовленню значка державної символіки України. Захід пройшов в ресурсній кімнаті КЗ «Публічна бібліотека Тячівської міської ради», де були присутні працівники бібліотек-філій та  працівники клубних закладів громади.

Метою майстер-класу є виховання поваги до державних символів України.  Ми пишаємося, що ми – Українці! Жодний ворог, жодний агресор не похитне нашу країну, не знищить українську державність.  Ми неодмінно вистоїмо, ми обов’язково переможемо, ми все відновимо і відбудуємо. Тому що ми – Українці!

Зі святом вас, друзі! З Днем Української Державності! З Днем Хрещення Київської Руси-України!

 

 

15 липня - День українських миротворців

 

Українські військові не лише захищають власну землю від російського агресора, а й виконують завдання в найгарячіших точках світу. Участь наших військових у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки зміцнює авторитет України як надійного партнера на світовій арені.

За роки незалежності понад 45 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України виконували завдання з підтримання миру й безпеки у більш ніж 25 міжнародних операціях у різних регіонах планети та у 18 різних країнах світу. Нині наші миротворці беруть участь у двох міжнародних миротворчих операціях під егідою ООН та НАТО у складі двох національних контингентів.

Історія Дня українських миротворців

Україна приєдналась до участі в міжнародних операціях з підтримання миру й безпеки 1992 року після затвердження Верховною Радою України Постанови «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії».

Уже наступного дня Міністр оборони України підписав наказ про формування миротворчого підрозділу. 240-й батальйон було сформовано в рекордно короткий термін — за три тижні. Формували його особовим складом, який підбирали з різних військових частин України.

15 липня 1992 року два літаки з передовою групою батальйону на борту здійснили виліт з дніпропетровського аеродрому в напрямку Боснії. Передова група налічувала 42 військовослужбовці. Після приземлення у місті Сараєво українські миротворці відразу опинилися в епіцентрі бойових дій. . Попри надзвичайно складні умови наші миротворці якісно виконували поставлені завдання. Тільки за чотири місяці вони провели більше ніж 800 конвоїв із гуманітарним вантажем!

Українські миротворці виконували бойові завдання в країнах колишньої Югославії (Боснія та Герцеговина, Східна Славонія, Македонія, Сербія й Чорногорія, Хорватія), на Африканському континенті (Ангола, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Кот-д’Івуар, ДР Конго, Південний Судан, Дарфур), у країнах Близького й Середнього сходу та на Кавказі (Південний Ліван, Таджикистан, Кувейт, Ірак, Грузія) та багатьох інших регіонах світу. 58 військовослужбовців ЗС України віддали життя, виконуючи завдання з підтримання миру та безпеки.

5 цікавих фактів про українських миротворців

1. - Герой України, назавжди 34-річний підполковник Тарас Сенюк брав участь у миротворчій місії в Іраку, в Косові. У районі бойових дій на Донбасі був командиром 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади.
2. - Першим місцем, куди відправили миротворців з України, стала колишня Югославія. Тоді, у 1992 році, український батальйон сформували всього за три тижні.
3. - Український контингент вперше прибув до Косова у складі миротворчої Місії ще у 1999 році. Відтоді майже півтори тисячі українських військових забезпечували мир та безпеку на Балканах.
4. - Екіпажі українських вертольотів провели у небі понад 50 тис. годин. Льотчики перевезли майже 20 тис. пасажирів і близько 7 тис. тонн вантажів.
5. - Загальна кількість українських військовослужбовців, які брали участь у миротворчих операціях, становить понад 45 тисяч.

 

"Творчість, пошук, натхнення"

 

 Відзначаємо  140- річчя  від дня народження        

  Ф.К. Кафки зарубіжного письменника

 

Франц Кафка – австрійський письменник, один з фундаменталістів модерністської прози. Творча спадщина письменника включає в себе три незакінчених романи, кілька збірок новел і притч, афоризми, листи і щоденники. За життя опублікував лише кілька збірок і оповідань, які не притягали особливої ​​уваги до його творчості. Основна слава прийшла посмертно, коли всупереч заповіту, його душоприказник не став знищувати рукописи, а опублікував їх.

Народився в Празі 3 липня 1883 року в єврейській родині. Батько був комерсантом із середнім достатком. Навчався в початковій школі, після закінчив гімназії в 1901 році. Потім він вступив до Карлового університету в Празі, після чого став доктором права.

У 1906 році отримав ступінь доктора юридичних наук, почав кар’єру в страховій фірмі. Взагалі завжди дуже роздратовано ставився до своєї роботи і не вважав її чимось важливим. Більшу частину зусиль докладав до літературної діяльності. Перебував на дрібних посадах до самого відходу на пенсію.

У 1909 році були надруковані два уривки з незакінченого оповідання «Опис однієї боротьби».

1911 рік – подорожував по Італії, Франції, Швейцарії.

У 1912 році почав роботу над романом «Зниклий безвісти» (пізніше названим «Америка»), написав новели «Вирок» і «Перевтілення».

Публікація збірника «Споглядання» припала на 1913. А в 1914 році почав писати роман «Процес».

У 1919 році була опублікована збірка новел «Сільський лікар», і було написано оповідання «Лист батькові».

У 1922 році через хворобу, був змушений вийти на пенсію. Почав роботу над романом «Замок», підготував до друку збірку новел «Голодарь», повість «Дослідження одного собаки», оповідання «Нора».