Ліричний Сосюра та революційний Стус: 

поезія, яка болить і зараз

Вони народилися на Донбасі 6 січня з різницею у 40 років. Вони любили Україну, хоча і по-різному: один лірично розповідав про її красу, інший – революційно, дещо агресивно закликав боротися за її незалежність. Вони по-різному ставилися до радянської влади, але в біографії кожного з них за часів СРСР є звинувачення в націоналізмі. Вони стали видатними українськими поетами, черговим підтвердженням, що Донбас був українським. Радіо Донбас.Реалії згадало вірші Володимира Сосюри та Василя Стуса, які і зараз залишаються актуальними – про Україну та борців, які не дозволять їй бути під російським гнітом.

Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 року у Дебальцевому на Донбасі. Він увійшов у радянську літературу завдяки поемі «Червона зима»,  а за вірш «Любіть Україну» у радянській газеті «Правда» Сосюру назвали «націоналістом» та «продажним бандерівцем». Поет упродовж 30 років потай писав поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа», які були опубліковані через 23 роки після його смерті.

      Василь Стус народився 6 січня 1938 року. Більшість свого життя прожив у Донецьку. На відміну від Сосюри, не став радянським поетом, навпаки, відмовився від громадянства СРСР, тому що не хотів «бути рабом».  Його принциповість та проукраїнськість була покарана арештом. Проте Стус  ніколи не вважав, що дарма боровся з радянською владою.  Слова Стуса  у вірші «Як добре те, що смерті не боюсь я» залишаються криком боротьби, але вже не з радянською владою, а російською.  Його вірші про вічну боротьбу, про свободу, що не ув’язнити, про те, що потрібно терпіти, як би не було важко, про Україну, яка обов’язково буде вільною. 

Запрошуємо до бібліотеки ознайомитися з творчістю відомих українських  письменників!