пʼятниця, 7 травня 2021 р.

Продовжуючи рубрику бібліотеки «Постаті Тячівщини, що надихають» напередодні свята дня Пам’яті та Примирення та Перемоги над нацизмом у ІІ Світовій війні працівники Тячівської бібліотеки для дорослих та дітей навідалися до ветерана ІІ Світової війни - Лідії Гайналій.
- Доброго дня, шановна Лідіє Василівно! Раді завітати до вас у гості напередодні свята, і поспілкуватися з вами!
- Я теж дуже рада!
- Ви дуже енергійна жінка в свої 93 роки! Поділіться з нами своїм секретом?
- Таку енергійну жінку зробило з мене життя. Мені було 14 років як почалася війна, яка застала мене в Одесі. Було важко, я завжди працювала, крутилася як білка в колесі. Війна є війна, нам довилося з цим жити. Ми були тоді, ще зовсім дітьми, допомагали партизанам, носили їм їжу у катакомби,яку нам готували батьки, збирали для них овочі, фрукти. Місто було в окупації більше 2 років,за той нелегкий час нас били, сильно били, морили голодом, деяких розстрілювали на місцях.
- У вас були брати, сестри? Яка їхня доля?
- Так, у мене був старший на 3 роки брат Андрій. У 1943 році з Одеси його з друзями забрали у Молдавію, там в лісах Бессарабії вони всі загинули.
- Що відчували коли оголосили перемогу? Де тоді були?
- Одесу звільнили у квітні 1944 року. Те відчуття не передати словами, така радість була, я якраз в госпіталі була в Одесі,після поранення, яке отримала теж в лісах Бессарабії. Всі кричали «Ура! Перемога!Перемога!», аж не вірилося, що це жахіття нарешті скінчиться.
- Як опинилися на Закарпатті?
- Після демобілізації вийшла заміж – мій перший чоловік Юрій. У мене їх було двоє (Посміхається). Ми переїхали спочатку в Запоріжжя, звідти у 1948 році нас направили на Закарпаття будувати Тереблянську ГЕС на Хустщині. З Юрієм у нас народилася дочка Наталія, якої нажаль вже немає з нами. Чоловік, доречі був офіцером, почав частенько запивати, там на рахунок цього було дуже строго, і його звільнили. А я продовжувала працювати завскладом, не могла з ним поїхати, бо була матеріально відповідальна. Чоловік не розгубився і поїхав у Тулу, забрав дочку і одружився вдруге. Мені ж не було куди діватися, і я залишилася. З Хуста переїхала у Тячів, де познайомилися з другим чоловіком Василем він з Бедевлі, який робив тоді на пошті. В місті важко було знайти роботу, але доля посміхнулася і цілих 25 років пропрацювала райвійськкоматі начальником секретної частини. Потім ближче до пенсії змінила роботу, стала працювати на заводі «Зеніт».
- Скільки у вас було дітей з Василем? І скільки маєте внуків та правнуків?
- З Василем у нас троє дітей: старший син Саша,середуща дочка Тетяна та менша Ірина. Всі вони живуть у Тячеві, тільки онуки роз’їхалися, їх у мене 9 і 8 правнуків. (Гордовито посміхається)
- То ви щаслива і головне багата бабуся.
- Так, я всіх люблю і стараюся кожному приділити час, дати їм ласку і тепло.
- Ви були головою Товариства інвалідів війни?Розкажіть про цей період життя?
- Так, розповім все по порядку. З 1992 року почали створюватися громадські організації, і Крижевський запропонував мені бути відповідальним секретарем Ради ветеранів району (ветеранів на той час було 68). Частенько їздила в область, звітувалася. Вже потім стала головою Товариства інвалідів війни. Роботи вистачало, сама навідувалася до ветеранів, перевіряла списки, допомагала всім чим могла.
- У вас дуже багато медалей на кітелі, всі вони дуже цінні для вас. Яку останню дістали?
- Орден Княгині Ольги ІІІ ступеня, яку мені вручив президент Ющенко, ще у 2005 році. Маю багато фотографій з президентами, якось вам покажу, і з Юлькою Тимошенко теж маю.
- Як ставитесь до подій на Сході України? Чи могли подумати, що колись буде ще війна?
- Ні, ніколи, ми жили старалися для своїх сімей, хотіли жити краще. Ніхто не думав, що буде така війна. Наша Україна дуже багата і лакомий кусочок для інших, адже в нас все є. Болить мене серце, що буде далі з Україною, з нашими дітьми. Взагалі то, я завжди переглядаю новини, знаю все, що робиться у нас і у світі.
- Щоб побажали сучасній молоді? Яким бачите їхнє майбутнє?
- Дорогі мої, в цей час потрібно бути чесними, добросовісними і вимогливими. Потрібно працювати, розвивати нашу державу, зберігати порядок і бути на стороні закону. Саме головне - будьте людьми! Хочу побажати здоров’я вам, і миру на землі, щоб було все добре і ви не знали, що таке війна.
- Щоб ви побажали читачам бібліотеки?
- Здоров’я, щастя, обирати правильні книги, і читати, читати! Ось я, в свої 93, ще й досі читаю. Хотіла б ще завітати до вашої бібліотеки, поспілкуватися, оглянути новинки, мені б було дуже приємно!
- Сподіваємося на скору зустріч Лідіє Василівно у нас!Нам теж буде дуже приємно, ще раз поспілкуватися!І ви обіцяли показати свої рідкісні фото, тож ловимо вас на слові! Дякуємо за зустріч!
В рамках рубрики відбулася бесіда-інтерв’ю з п. Лідією, яку провела головний методист КЗ «Публічна бібліотека Тячівської міської ради» Наталія Нодь.







8–9 травня Україна традиційно вшановує День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У ці дні важливо нагадати про непересічну роль українців у перемозі Об’єднаних Націй у Другій світовій війні, висловити повагу всім борцям проти нацизму, увічнити пам’ять про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у ці роки.

З нагоди пам’ятної дати до уваги користувачів представлено книжкову виставку «Сторінками подвигу та перемоги». У книжковій експозиції представлені історичні книги, художні твори, документи, які висвітлюють причини виникнення Другої світової війни,  відтворюють широку панораму подій від початку війни в 1939 році до капітуляції нацистської Німеччини.

Тематична виставка діятиме до кінця травня. Запрошуємо всіх охочих дізнатися більше про героїчне минуле наших батьків, дідів і прадідів!

 








Немає коментарів:

Дописати коментар

          День Конституції України — одне з найважливіших державних свят, засноване на честь прийняття головного закону незалежної країни — ...