Презентація романів – дилогії  Наталії Дурунда ужгородської письменниці, авторки повістей і романів,  членкині Національної Спілки письменників України "За брамою пекла" та "Під клеймом OST" відбулася сьогодні, 28 квітня, у Тячівській публічній бібліотеці.

Пані Наталя захопила аудиторію з першої хвилини, навіть зачитала уривки з її романів. Присутні з захопленням слухали та співпереживали героям книг. Авторка зазначила, що книги можна читати як окремо, так і як продовженням одного великого роману.

На презентації були присутні крім поціновувачів творчості письменниці, вчителів, бібліотекарів, учнів ліцеїв міста, також і  працівники пенсійного фонду, адже п. Наталя працює в головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Яскравим доповненням заходу став  буктрейллер до книг.

Модерувала зустріч Леся Патяник – бібліотекар КЗ "ПБ". Начальник відділу культури, молоді та спорту Тячівської міської ради Едіта Петер вручила Подяку п. Наталії та пам'ятний подарунок, а директор ПБ Інна Ключкей подякувала авторці, та побажала здоров’я та творчої наснаги. У адрес авторки звучало безліч приємних слів від присутніх та було задане не одне цікаве запитання. І звичайно, насамкінець, як без фото на згадку і традиційне фото на балконі "Найкраща локація міста"!

Довідка: Наталія Дурунда - лауреатка обласної премії «Дебют» за збірку повістей «Доле орана-переорана» . Дипломантка міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» 2019 за роман "Зрада". Фіналістка Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» 2021року, роман «За брамою пекла». Згаданий твір також отримав відзнаку від Київського Національного університету  ім. Т.Г. Шевченка «За кращий історико-патріотичний твір». На творчій ниві 13 років. На сьогодні її доробок складає 6 повістей та  7 романів.  Всього світ побачило 17 видань: 7 паперових книг та  10 електронних, що доступні читачам на провідних літературних інтернет-ресурсах. Публікувалася також в альманахах «Літературне Закарпаття". Народилася письменниця 21.11.1975 року в селі Баранинці Ужгородського району Закарпатської області.

Роман "За брамою пекла" – веде читача сторінками Другої Світової війни, в яких ідеться про долі українців, вивезених на примусові роботи до фашистської Німеччини.

Роман «Під клеймом «OST» – друга книга дилогії «За брамою пекла», що змальовує життя репатріантів у повоєнний період, Хрущовської відлиги, Горбачовської перебудови і аж до наших днів.

 

 

26 квітня 1986 року... Була весна – квітуча, напоєна запахами землі і нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна назавжди чорними літерами буде вписана в історію нашого народу і людства, що про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ.

Запрошуємо відвідати  бібліотеку для перегляду короткометражного документального фільму "Чорнобиль: як це було" та ознайомитися з книжковою виставкою приуроченій  дню Чорнобильської катастрофи під назвою "Біль і тривоги Чорнобиля…"  

На представленій виставці  ви маюєте змогу ознайомитися з книгами, періодичними виданнями, які розповідають про трагічний час Чорнобильської трагедії, про мужність  ліквідаторів цієї жахливої аварії, масштабної катастрофи, яка згубила життя багатьох тисяч людей.

 

 

220 років відділяють нас від дня народження видатного Будителя, відомого освітньо-культурного діяча, письменника Олександра Духновича.

Кожна нація, кожен народ мають свою історію, своїх духовних поводирів, які і визначають вектори їх розвитку в ті, чи інші часи. Виходимо з того, що тільки опираючись на минуле, творчо його опрацювавши та розумно використавши, можна прискорено і по висхідній соціально-економічній та політичній площині рухатися в завтра.

Своїх велетів духу має і Срібна Земля. Одним із них є видатний педагог, просвітитель, громадсько-культурний діяч, поет і священик і, як ми його величаємо, – будитель Олександр Васильович Духнович.

Можемо з гордістю сказати, що образ О. Духновича є візиткою нашого краю, бо він насамперед символізує ідею слов’янської єдності, початок утвердження національної самосвідомості, значення і велич освіти в житті русинів Закарпаття.

 

 

23 квітня, світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх-всіх, хто часом залишається «за лаштунками» книговидання

23 квітня, світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх-всіх, хто часом залишається «за лаштунками» книговидання. 

ЮНЕСКО запровадило це свято Резолюцією № 3.18 на XXVIII сесії 15 листопада 1995 року: «Генеральна конференція … проголошує 23 квітня "Всесвітнім днем книги та авторського права", оскільки саме в цей день 1616 року померли Міґель де Сервантес, Вільям Шекспір та Інка Ґарсіласо де ла Веґа». 

Всесвітній день книги та авторського права відзначають щорічно, починаючи з 1996 року. Зважаючи на те, що «в історичному розумінні книга є найбільш потужним фактором поширення знання і найбільш надійним засобом його збереження», День книги покликаний наголосити на фундаментальній важливості книжки та її незамінності в інформаційному суспільстві. Одна з головних його цілей – промоція читання і книговидання, привернення уваги до культури писемного слова, а також до питань авторського права і захисту інтелектуальної власності.

Вважається, що День книги відзначався ще в першій половині XX століття. Ідея його створення належить письменникові й редакторові з Валенсії Вісенту Клавелю Андресу. 

Одна з традицій Всесвітнього дня книги та авторського права – обрання міста, що на рік стане Світовою столицею книги. Ця традиція, яка, окрім того, є дієвим способом популяризації книг і читання загалом, запроваджена 2001 року. Тоді столицею було обрано Мадрид. Щороку ЮНЕСКО спільно з міжнародними організаціями, що представляють три напрями книжкової галузі, – Міжнародним союзом видавців, Міжнародною федерацією книготорговців і Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій – обирають Світову столицю книги. Зі свого боку міста зобов’язуються всіляко сприяти розвитку книговидання і промоції читання. З 2001 року світовими книжковими столицями вже побували Александрія, Нью-Делі, Антверпен, Монреаль, Боґота, Бейрут, Любляна, Буенос-Айрес, Єреван, Бангкок, Вроцлав та ін. Цьогоріч нею стало місто Конакрі (Ґвінея).

Особливістю впровадження такого дня на світовому рівні є усвідомлення книжки як потужної зброї у налагодженні миру й нівелюванні соціальних проблем: книжка, що втілює творчі поривання людини і її прагнення поділитися власними ідеями і здобутками зі світом, має сприяти діалогу, взаєморозумінню і толерантності. Крім того, ЮНЕСКО в межах Всесвітнього дня книги та авторського права виступає за надання рівного доступу до знань та підвищення грамотності населення. Ще одним важливим аспектом є усвідомлення цінності книжки і її незамінності у поширенні знань і формуванні культури, незалежно від форми представлення інформації.

Відсвяткуйте цей день, придбавши книжку і підтримавши українського видавця або замінивши, наприклад, перегляд телевізора на читання.

Матеріали підготовлено

КЗ "ПБ"

 

Інформаційна довідка

«Життя ромів: особливості та стереотипи»

Міжнародний день ромів — міжнародне свято ромського народу. Встановлене на IV-му Всесвітньому конґресі ромів, що відбувся 1990 р. у Сероцьку (Польща). Метою свята є самоідентифікація ромської етнічної групи як єдиного народу, привернення уваги до самобутньої культури та історії етносу ромá та 80 ромських субетносів, подолання дискримінації, утисків та відчуження ромів. Відзначається 8 квітня. Свято приурочене до дня проведення I-го Всесвітнього конґресу ромів у Лондоні 1971 р. та дня ромського свята у Трансильванії - «дня коней» (свята, коли коней виводили з їхніх зимових стаєнь та прикрашали вінками).

Живучи поруч з етнічними українцями вже протягом багатьох століть, роми все ще залишаються народом, образ якого повен загадок.

Однією із таких загадок є чисельність ромського населення. Сьогодні немає чітких даних щодо того, скільки ромів проживає на території України взагалі. Та й отримати ці дані поки що вкрай важко, адже у багатьох ромів немає документів. Деякі з них навмисне не афішують свого походження, що також цілком зрозуміло. Так історично склалося, що у періоди війн різні національні меншини (роми в т.ч.) по всьому світові зазнавали репресій, гонінь та переслідувань.

Згідно з даними перепису населення від 2001 року, в Україні проживає 47 587 ромів, третина з яких на Закарпатті - 14 тис. (1,1% населення області), що становило майже 30% циганського населення України. Основним місцем проживання закарпатських циган є рівнинні райони області (Берегівський, Мукачівський, Ужгородський). Цигани (роми) на Закарпатті — п'ятий за чисельністю народ області. Утім, громадські організації вважають, що це число давно не є актуальним. Рада Європи оцінює приблизну чисельність ромської меншини в Україні у 120–400 тисяч осіб. За даними ромських громадських організацій, на Закарпатті нині проживають понад 40 тисяч ромів.

Закарпаття є єдиним регіоном України, де циганська мова є рідною для незначної частки циганського населення (20,5%). Рідною мовою більшості циган Закарпаття є угорська (2/3). Співіснує кілька діалектів та говірок ромської мови — романі, а самі роми в побуті найчастіше є не просто білінгвами, а на розмовному рівні знають три-чотири мови. Роми-ловари або «унгріка рома», що розмовляють ловарським діалектом мови романі, а також сервітіка рома, або т.зв «словацькі роми».

Ізольованість ромів впливає на їхню освіту і посилюється з першого класу, оскільки більшість із них змушені навчатися в сегрегованих школах. У таких школах вчаться лише роми, не перетинаючись з іншими місцевими дітьми.

Що ж стосується вищої освіти, то зараз тенденція трохи покращується. Тільки тих, що отримали вищу освіту коштом Ромського освітнього фонду вже майже 500 осіб, а кількість інтегрованих в українське суспільство, освічених ромів уже значно більша.

17 % ромів в Україні не мають ідентифікаційних документів, у третини не оформлена реєстрація. Ситуація з паспортизацією досить погана. Сприяють паспортизації лише виплати на дітей, які можна отримати за наявності документів.

Що ж стосується працевлаштування, то 63 % опитаних ромів зазначили, що не працюють, ще 22 % працюють неповний робочий день. Серед ромів, що працюють, переважає самозайнятість. Більше половини опитаних зайняті торгівлею чи наданням послуг, ще чверть є приватними підприємцями.

Більшість ромів працюють у комунальних службах двірниками, робочими на водоканалі, майстрами. Ті, кому не вдається працевлаштуватися їздять за кордон.

 

Ромів або циганів поділяють на 3 групи:

1.     шатрові цигани - це люди, які свою продовжують подорожувати, але не часто і мають певне місце, куди повертаються. Шатровички «жінки», які мають свою честь і мають ходити в довгих юбках. Це велика честь для чоловіка, хазяїна й самого барона";

2.     кочові - займаються лиш тим, що є в дорозі. Зараз усі вони перейшли на «залізні коні»;

3.     осілі, вважаються такими, які побудували будинки, мають роботу, сім’ї.

 

 У 1956 році кочування стало нелегальним. Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом» заборонив кочовий спосіб життя. Сьогодні ж, попри те, що цю заборону давно знято, усі ромські поселення на Закарпатті є осілими.

На Закарпатті компактні поселення ромів існують у форматі населених пунктів, як окремі вулиці, кутки чи мікрорайони. Вони можуть мати й кілька столітню історію, і бути новими.

 

 

 

Матеріали підготовлено

КЗ «Публічна бібліотека Тячівської міської ради»

Бесіда-інтерв’ю з поетесою-аматоркою м. Тячів, лікарем-гастроентерологом Марією Шишмарьовою

 

Бесіда-інтерв’ю

з поетесою-аматоркою м. Тячів, лікарем-гастроентерологом

Марією Шишмарьовою

Н. : У нас у гостях лікар-гастроентеролог, поетеса-аматор нашого міста п. Марія Шишмарьова. Доброго дня, п. Марія, рада зустрічі з вами у бібліотеці. Нещодавно стало відомо, що ви вже досить давно пишете вірші. І перше наше питання стосується саме цього. Отже, коли вперше відчули потребу писати? Яким і про що був перший вірш?

М.: Доброго дня, п. Наталя. Теж дуже рада зустрічі. Досить давно не була у бібліотеці, і коли ви мене запросили на захід, я вагалася, адже зовсім не публічна людина. Але добре, що все ж таки погодилася і прийшла. Атмосфера у бібліотеці та спілкування на заході надихнули на написання ще чотирьох віршів! Ось що означають позитивні емоції.

Щодо вашого запитання: перший вірш написала, коли мені було дуже важко, це був один з найгірших періодів мого життя, десь 20 років тому.  Як такого натхнення на написання вірша у мене не було, просто хотіла свої думки висловити на папері. Це, можна сказати, звернення до Бога про допомогу, щоб він вислухав мене. До речі, він так і ненадрукований, а написаний від руки. І від тоді до мене прийшло натхнення писати. Адже ми не маємо право закопувати талант, якщо його нам дають з гори, маємо його розвивати.

Н. : Хочу трохи відійти від теми, розкажіть про себе. Скільки років ви вже разом з чоловіком? Скільки дітей? Чим займаються?

М.: З чоловіком ми вже 35 років разом. Буває в житті таке, коли побачиш людину – розумієш вона твоя! Так, ми з Ігорем (так звати чоловіка) познайомилися у жовтні, а  вже 24 грудня, на Святий вечір, повінчалися. (Посміхається). У нас двоє чудових «пізніх» діток: син Ігор 18 років, тепер навчається на І курсі Факультет інформаційних технологій в м. Ужгород, дочка Марія (не подумайте, що в честь мене), її назвали в честь Марії Богородиці, вона вчиться в 10 класі. Тож у нас в сім’ї два Ігоря і дві Марії.

Н. : Нам відомо, що ви з мальовничого села Округла. Як сталось так, що ви працюєте в м. Тячів? І чи мріяли ви бути лікарем? Та ще таке питання, чи знаєте угорську мову, адже там велику частину займає угорськомовне  населення?

М.: Так, Округла дуже гарне село, але нажаль в ньому немає лікарні. Я змалечку хотіла допомагати людям, і тому обрала цей шлях. В нас в сім’ї і старший брат став лікарем, середущий по спеціальності біолог, працював в екологічній інспекції. Скажу вам по-секрету середущий брат у нас дуже гарно малює. Якщо я поет-аматор, то він художник-аматор (Посміхається).

Після закінчення Ужгородського університету мене направили на інтернатуру у м. Павлоград Дніпропетровської області, де і познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком. Після відкріплення 1988 року, почала працювати в Тячівській лікарні в приймальному відділенні, згодом терапевтом в поліклініці. А з 1994 р. працюю гастроентерологом. Дуже люблю свою роботу, у нас склався дружній і хороший колектив. Це велике щастя, коли ти займаєшся улюбленою справою. Я рахую, що загалом - щаслива людина, тому що з задоволенням іду на роботу і повертаюся додому з задоволенням також.

На питання про мову скажу так, знаю і трохи спілкуюся, з пацієнтами теж можу розмовляти угорською.  Мій батько корінний округлянець був вчителем, мама з Іршавщини, також колишня вчителька, тепер їй 93 роки.

Н. : Чи було  у практиці щось таке, що сильно запам’яталося?

М.: О, багато і всього! Для мене важливо, щоб людина розуміла, що здоров’я - найбільша цінність. Був якось такий випадок, одна жіночка з с. Кричево  підходить до мене, тай каже: «Шобисьте не переживали п. Марія, начався піст, ви в мене в книжечці записані поряд з моїми дітьми і онуками, і всі дні посту, я буду за вас молитися». Я була приємно вражена, що за мене та мою сім’ю моляться Богу! Іноді чиясь молитва за тебе варта всього в житті!

Н. : І це насправді так. Хочу повернутися до головної теми. Чи писали вірші для когось, крім родини? Які вірші переважають?

М.: Більше того вам скажу, мені легше вітати у віршованій формі. Тому я частенько пишу привітання знайомим і близьким. Багато віршів присвячені моїй родині, є духовна лірика, про місто, природу, любов до батьківщини. Занадто романтичних - немає.

Н. : Хто були першими слухачами та критиками?

М.: Звичайно рідні: чоловік, мама та діти. Потім зачитувала на роботі колегам, а згодом на своїй сторінці у фейсбук виклала декілька віршів, спочатку не підписувала, що то мої, але після коментарів, які мені писали від щирого серця, вирішила підписувати, і жодного разу не пошкодувала. Я рада, що вони подобаються людям.

Н. : Де черпаєте енергію та натхнення?

М.: Здебільшого від рідних та близьких людей, від колег та колективу на роботі. Буває надихає мене і матінка-природа. Але саме кому завдячую і черпаю енергію та натхнення – це звичайно, Бог.  

Н. : Якщо все ж таки вирішите випустити збірку, то як би її назвали?

М.: Якщо буде, то назву її «Без ретуші та фальшу» - це один з останніх моїх віршів. Вагалася щодо створення збірки, але розумію, що потрібно. Залишу її на пам'ять своїм дітям, близьким, можливо буде ще і не одна. Адже, людина - інструмент у Божих руках, що він дає треба приймати.

Н.: Дякую за розмову п. Маріє, ви надзвичайно щира, талановита та позитивна людина!

Модератор бесіди Наталія Нодь – головний методист КЗ «ПБ»

 Великдень у бібліотеках 

Наближається одне з найбільших християнських свят – Великдень. Всі ми чекаємо цей день з великими  надіями та сподіваннями, що нарешті настане мир і спокій на нашій рідній землі.

Низка заходів з відзначення світлого Великодня відбудеться в бібліотеках громади.

Щоб прикрасити своє життя у ці передсвяткові дні Тячівська публічна бібліотека  запропонувала користувачам  майстер-клас «Великодній віночок».

У  бібліотеці  також експонується книжкова   виставка-інсталяція «Диво із див - Великодня писанка», на якій представлені видання про народні традиції відзначення свята, Великодня атрибутика та писанки.

У бібліотеках громади  проводяться  майстер - класи, народознавчі години, відеопрезентації, дитячі ранки.

 

Сьогодні, 4 квітня працівники бібліотеки  територіальної громади взяли участь у  вебінарі  "Бібліотечна статистика: нові форми звітності".