Бесіда-інтерв’ю з поетесою-аматоркою м. Тячів, лікарем-гастроентерологом Марією Шишмарьовою

 

Бесіда-інтерв’ю

з поетесою-аматоркою м. Тячів, лікарем-гастроентерологом

Марією Шишмарьовою

Н. : У нас у гостях лікар-гастроентеролог, поетеса-аматор нашого міста п. Марія Шишмарьова. Доброго дня, п. Марія, рада зустрічі з вами у бібліотеці. Нещодавно стало відомо, що ви вже досить давно пишете вірші. І перше наше питання стосується саме цього. Отже, коли вперше відчули потребу писати? Яким і про що був перший вірш?

М.: Доброго дня, п. Наталя. Теж дуже рада зустрічі. Досить давно не була у бібліотеці, і коли ви мене запросили на захід, я вагалася, адже зовсім не публічна людина. Але добре, що все ж таки погодилася і прийшла. Атмосфера у бібліотеці та спілкування на заході надихнули на написання ще чотирьох віршів! Ось що означають позитивні емоції.

Щодо вашого запитання: перший вірш написала, коли мені було дуже важко, це був один з найгірших періодів мого життя, десь 20 років тому.  Як такого натхнення на написання вірша у мене не було, просто хотіла свої думки висловити на папері. Це, можна сказати, звернення до Бога про допомогу, щоб він вислухав мене. До речі, він так і ненадрукований, а написаний від руки. І від тоді до мене прийшло натхнення писати. Адже ми не маємо право закопувати талант, якщо його нам дають з гори, маємо його розвивати.

Н. : Хочу трохи відійти від теми, розкажіть про себе. Скільки років ви вже разом з чоловіком? Скільки дітей? Чим займаються?

М.: З чоловіком ми вже 35 років разом. Буває в житті таке, коли побачиш людину – розумієш вона твоя! Так, ми з Ігорем (так звати чоловіка) познайомилися у жовтні, а  вже 24 грудня, на Святий вечір, повінчалися. (Посміхається). У нас двоє чудових «пізніх» діток: син Ігор 18 років, тепер навчається на І курсі Факультет інформаційних технологій в м. Ужгород, дочка Марія (не подумайте, що в честь мене), її назвали в честь Марії Богородиці, вона вчиться в 10 класі. Тож у нас в сім’ї два Ігоря і дві Марії.

Н. : Нам відомо, що ви з мальовничого села Округла. Як сталось так, що ви працюєте в м. Тячів? І чи мріяли ви бути лікарем? Та ще таке питання, чи знаєте угорську мову, адже там велику частину займає угорськомовне  населення?

М.: Так, Округла дуже гарне село, але нажаль в ньому немає лікарні. Я змалечку хотіла допомагати людям, і тому обрала цей шлях. В нас в сім’ї і старший брат став лікарем, середущий по спеціальності біолог, працював в екологічній інспекції. Скажу вам по-секрету середущий брат у нас дуже гарно малює. Якщо я поет-аматор, то він художник-аматор (Посміхається).

Після закінчення Ужгородського університету мене направили на інтернатуру у м. Павлоград Дніпропетровської області, де і познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком. Після відкріплення 1988 року, почала працювати в Тячівській лікарні в приймальному відділенні, згодом терапевтом в поліклініці. А з 1994 р. працюю гастроентерологом. Дуже люблю свою роботу, у нас склався дружній і хороший колектив. Це велике щастя, коли ти займаєшся улюбленою справою. Я рахую, що загалом - щаслива людина, тому що з задоволенням іду на роботу і повертаюся додому з задоволенням також.

На питання про мову скажу так, знаю і трохи спілкуюся, з пацієнтами теж можу розмовляти угорською.  Мій батько корінний округлянець був вчителем, мама з Іршавщини, також колишня вчителька, тепер їй 93 роки.

Н. : Чи було  у практиці щось таке, що сильно запам’яталося?

М.: О, багато і всього! Для мене важливо, щоб людина розуміла, що здоров’я - найбільша цінність. Був якось такий випадок, одна жіночка з с. Кричево  підходить до мене, тай каже: «Шобисьте не переживали п. Марія, начався піст, ви в мене в книжечці записані поряд з моїми дітьми і онуками, і всі дні посту, я буду за вас молитися». Я була приємно вражена, що за мене та мою сім’ю моляться Богу! Іноді чиясь молитва за тебе варта всього в житті!

Н. : І це насправді так. Хочу повернутися до головної теми. Чи писали вірші для когось, крім родини? Які вірші переважають?

М.: Більше того вам скажу, мені легше вітати у віршованій формі. Тому я частенько пишу привітання знайомим і близьким. Багато віршів присвячені моїй родині, є духовна лірика, про місто, природу, любов до батьківщини. Занадто романтичних - немає.

Н. : Хто були першими слухачами та критиками?

М.: Звичайно рідні: чоловік, мама та діти. Потім зачитувала на роботі колегам, а згодом на своїй сторінці у фейсбук виклала декілька віршів, спочатку не підписувала, що то мої, але після коментарів, які мені писали від щирого серця, вирішила підписувати, і жодного разу не пошкодувала. Я рада, що вони подобаються людям.

Н. : Де черпаєте енергію та натхнення?

М.: Здебільшого від рідних та близьких людей, від колег та колективу на роботі. Буває надихає мене і матінка-природа. Але саме кому завдячую і черпаю енергію та натхнення – це звичайно, Бог.  

Н. : Якщо все ж таки вирішите випустити збірку, то як би її назвали?

М.: Якщо буде, то назву її «Без ретуші та фальшу» - це один з останніх моїх віршів. Вагалася щодо створення збірки, але розумію, що потрібно. Залишу її на пам'ять своїм дітям, близьким, можливо буде ще і не одна. Адже, людина - інструмент у Божих руках, що він дає треба приймати.

Н.: Дякую за розмову п. Маріє, ви надзвичайно щира, талановита та позитивна людина!

Модератор бесіди Наталія Нодь – головний методист КЗ «ПБ»