Інформаційна довідка до Дня кримського спротиву

 

День кримського спротиву російській окупації — пам'ятна дата на річницю проведення мітингу кримських татар та українців у місті Сімферополі на підтримку територіальної цілісності України.

Цього дня 2014 року у Сімферополі відбувся мітинг на підтримку територіальної цілісності України та проти проведення позачергової сесії Верховної Ради Криму. Учасниками мітингу були представники кримськотатарської громади, активісти руху «Євромайдан Крим», представники Конгресу українських націоналістів та окремі особи, не залучені до діяльності жодних організацій.

25 лютого під будівлею кримської Верховної Ради відбувся проросійський мітинг, організований організацією «Кримський фронт» та «козацькими» організаціями. Учасники акції вигукували проросійські гасла та вимагали відокремлення від України шляхом проведення референдуму. У ЗМІ з'явилася інформація про проведення 26 лютого позачергової сесії, на якій може бути винесено питання про вихід Криму зі складу України.

26 лютого під стінами Верховної Ради АРК паралельно відбулися 2 акції: проукраїнський мітинг, організований Меджлісом кримськотатарського народу, рухом «Євромайдан Крим» та іншими проукраїнськими організаціями, котрий зібрав до 10 тисяч учасників, та проросійський чисельністю близько 7000 осіб, ініціатором якого стала партія «Руська єдність». Через незадовільні заходи безпеки, вжиті правоохоронцями, між проукраїнськими та проросійськими учасниками мітингів сталися сутички, у результаті чого загинули 2 людини.

Проросійський мітинг був відтіснений до внутрішнього двору кримської Верховної Ради, а призначена днем раніше сесія парламенту була скасована.

Але вже на наступний день, 27 лютого, російські військові захопили всі будівлі органів української влади на території півострова та заблокували українські військові частини.

Після анексії Криму Росія розпочала масові переслідування активістів, які 26 лютого 2014 року брали участь у мітингу. Нині відомо про 17 зниклих безвісти, 12 загиблих, 39 політв'язнів, 10 з яких вже засуджено до різних термінів ув’язнення. 26 лютого 2020 року Президент Володимир Зеленський заявив про підписання указу про встановлення 26 лютого в Україні Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, як щорічної пам'ятної дати.

Боротьба за повернення Криму ‒ це боротьба за відновлення історичної справедливості, адже його анексія є першим прецедентом порушення принципу незмінності кордонів у Європі. Вона є боротьбою за повернення свого дому та своєї землі мільйонів українців та сотень тисяч кримських татар.

Спротив розпочався 26 лютого 2014 року і триває досі! Даємо повномасштабну відсіч ворогу!

Захоплюємось мужністю та героїзмом громадян України, які, проживаючи на тимчасово окупованих територіях, чинять спротив та відстоюють територіальну цілісність України!

Крим – це Україна!!!

 

 

Матеріали підготовлено

КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради"

 

 

 

24 лютого виповнюється 365 днів від початку злочинного повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Цей напад став кульмінацією загарбницької війни, яку Москва розпочала проти України 9 років тому з окупації Криму у 2014 році.

Своєю збройною агресією Росія розв’язала першу в XXI столітті континентальну війну в Європі, підірвавши систему колективної світової безпеки, встановлену після Другої світової війни. Світ знову зіткнувся з режимом, який прагне силової ревізії кордонів і прямує до новітнього тоталітаризму. Цей режим назвали «рашизмом» для означення псевдоідеології, замішаної на поєднанні ідей фашизму й більшовизму, нацизму та євразійства, реваншизму і ксенофобії, що прикриваються «православ’ям» та «величчю російської культури».

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну остаточно зірвало маску з агресивного путінського режиму, що 9 років прикидався «миротворцем» та «третьою стороною» у війні на сході України, поширюючи на весь світ дезінформацію, брехню про «Донецьку та Луганську народні республіки», які насправді є підконтрольними Москві окупаційними режимами в Донецькій та Луганській областях України. Путін намагався переконати світ, буцімто в Україні триває «громадянська війна».

Ми, українці, тримаємо оборону й демонструємо волю перемогти ворога, чим доводимо спроможність протистояти російській військовій агресії, ми об’єднали зусилля у лавах Збройних сил України, Національної гвардії України, масового волонтерського руху, а також на дипломатичному, інформаційному, історичному та інших фронтах.

Протягом цих пекельних 366 днів криваві окупанти вбили 487 наших дітей, поранили – 954, зниклими вважаються 345 неповнолітніх. Внаслідок військової агресії росії загинуло понад 8 тисяч цивільних, 13 тисяч людей зазнали травм. «Небесне військо» поповнили понад 13 тисяч наших захисників. Мільйони українців були змушені покидати свої домівки і тікати за кордон, рятуючи власні життя.  Російські окупанти вщент зруйнували понад 170 тисяч будинків. Частково окупували території Донецької, Луганської, Запорізької і Херсонської областей.

Попереду багато боротьби, але ми точно знаємо, що вийдемо з неї переможцями, бо здобули найголовніше – національну єдність заради спільної мети, незламність і віру в Україну та мужніх героїв, що боронять її кордони. Ми викарбували свій, український генетичний код, який не під силу зламати російським терористам.

Наш героїчний опір – це боротьба не лише за фізичне виживання Українського народу та свободу країни, а й за власну ідентичність і цінності нашого суспільства як частини європейської спільноти.

 Василю Кузану -60!

«Поезія – це вищий рівень спілкування. Тут є якісь вищі рівні, які дозволяють нам спілкуватися. Вона чудово сприймається людьми, які мають ліричну, відкриту і щиру душу. Поезія потребує натхнення. Її не можна творити просто так. Я не уявляю свого життя без поезії».

Саме такою поет Василь Кузан бачить в своєму житті поезію, яку творить за покликом душі, завдяки таланту, даному Богом, а ще тому, що не уявляє свого життя без поезії.

З ювілеєм вітаємо Василя Кузана, який  народився 25 лютого 1963 р. в с. Довге Іршавського району Закарпатської області. Закінчив математичний факультет Ужгородського державного університету. Працював учителем математики. Нині - начальник відділу культури Іршавської райдержадміністрації. Автор книжок "Загублене мовчання", "Демони дівочих дегустацій", "Верлібрідо", "Золото Карпат". Лауреат Міжнародного конкурсу "Гранослов", премії імені Ф. Потушняка.

Тож вітаємо ювіляра і щиро бажаємо, хай творча енергія, та й життєва також, дають наснагу творити далі, а головне-відчувати в цьому потребу й задоволення! Зі святом маестро!!!

 

 

 "Мова барвиста, мова багата, ніжна і тепла, як батьківська хата"

Міжнародний день рідної мови – свято, яке нагадує про право кожного розмовляти рідною мовою у своїй країні.

Українці це знову виборюють зі зброєю в руках. За українську мову, національну ідентичність та право бути господарями на своїй землі гинуть кращі сини та доньки країни.

Як і раніше, очевидна істина: мова має значення. Це та рушійна сила, яка об’єднала українців і весь світ та веде до перемоги України. Підтримувати культурне розмаїття, захищати мови корінних народів, утверджувати українську мову як державну, посилювати обороноздатність держави - наше спільне завдання.

З Днем рідної мови!

Інформаційна довідка до Дня Героїв Небесної Сотні

Інформаційна довідка до Дня Героїв Небесної Сотні

 

20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”. Цього дня вшановуємо пам’ять про тих громадян, завдяки яким змінено перебіг історії нашої держави. Більшість із них віддали своє життя під час подій Революції Гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інші загинули пізніше – у березні та квітні 2014 року, захищаючи ідеали демократії, обстоюючи права та свободи людини, європейське майбутнє України.

“Небесною Сотнею” називають загиблих учасників Революції Гідності. Дехто з них загинув навесні 2014 року.

21 листопада 2013 року, в дев’яту річницю Помаранчевої революції, зібрався Євромайдан. Ним розпочались події, відомі нині як Революція Гідності. Його основною метою було повернення України до європейського шляху розвитку, долучення держави до правового й економічного простору Європейського Союзу шляхом укладення угоди про асоціацію з ЄС, яку Віктор Янукович відмовився підписати.

30 листопада вночі відбувся кривавий розгін майданівців. Від сутичок постраждало 112 активістів і 45 журналістів. Брутальні дії влади викликали потужний масовий спротив. Вже наступного дня, 1 грудня, на Народне віче зібралося вже понад мільйон учасників. 8 грудня на Бессарабській площі повалено пам’ятник Леніну.

Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави. Саме на 20 лютого припадає пік розстрілів Героїв Небесної Сотні у центрі Києва. Цього дня у середмісті столиці загинуло та отримало смертельні поранення 48 осіб.

Героями Небесної Сотні стали 107 загиблих. Вони різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому – Іванові Наконечному – виповнилося 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17.

Герої Небесної Сотні – уособлення людської, громадянської та національної відваги й самовідданості.

Революція Гідності засвідчила: українці не просто обрали шлях до Європи, а й готові за нього боротися, відстоюючи власні права та свободи. У світі Україну почали сприймати як державу з власною самобутністю, історією та гідністю, здатну захистити суверенітет.

20 лютого 2014 року стало не просто датою чергової офіційної події в календарі, а своєрідною точкою неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, до старих корупційних схем і також маркером протидії багатовекторності, тобто, власне кажучи, проросійської спрямованості, у зовнішньополітичному курсі. Адже за все це не просто стояли люди на Майдані, за це заплачено дуже велику ціну. Задля утвердження свободи та демократії Герої Небесної Сотні пожертвували собою й цим змінили перебіг історії нашої держави.

Небесна Сотня стала для всієї України не лише символом жертовності, героїзму та патріотизму, а й прикладом та джерелом натхнення для наших воїнів, які гідно захищають територіальну цілісність України на сході, утверджуючи право людини на вільне життя.

Матеріали підготовлено

КЗ «Публічна бібліотека Тячівської міської ради»

19 лютого – День Державного Герба України

19 лютого – День Державного Герба України

Як державний символ – Державний Герб України, тризуб був затверджений постановою Верховної Ради України №2137-XII від 19 лютого 1992 року.  Це один із трьох державних символів нарівні з прапором і гімном.

В Конституції України сказано, що  головним елементом Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого.

Затвердження тризуба гербом Української Народної Республіки було знаком свободи кожного громадянина нової  української держави.

Державний Герб України – це один із чотирьох офіційних символів поряд з Прапором, Гімном і Конституцією. 19 лютого 1992 року, Верховна Рада України затвердила тризуб як Малий герб України, визначаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті – національний символ українців часів визвольних змагань XX століття.

Тризуб є стародавнім символом, який зустрічався на нашій території з найдавніших часів і шанувався як магічний знак свого роду, оберіг. У вигляді державної символіки він використовувався князями часів Київської Русі, став Державним Гербом УНР, у ХХ ст. як символ репрезентував різні політичні організації. Ставши Державним Гербом сучасної України, тризуб символізує тяглість і спадкоємність традицій нашої території.

Найбільший в Україні тризуб розташовується в Івано-Франківській області. Він був викладений з білого каменю в 1992 р. на схилі гори. Під гербом викладено рік і слово «воля». Автором цього витвору став колишній вояк УПА Анастасій Козак, який таким чином вирішив вшанувати своїх побратимів. Місце він обрав не випадково – саме тут відбувались жорстокі бої між повстанцями сотні Пилипа Орлика та більшовиками. Герб достатньо великий, на нього пішло дві вантажівки каменю (гірського білого мергелю), який він переносив вручну в двох сумках (а на той час йому було вже 70 років).

Державний Герб України охороняється законодавством, наруга над ним несе за собою юридичну відповідальність. Тризуб об’єднує українських патріотів, які сьогодні захищають наш суверенітет і територіальну цілісність України. Для українців у всьому світі Тризуб символізує зв’язок із Батьківщиною.

Наш герб,  наша святиня,  має давню та величну історію, він народжений із споконвічного народного прагнення  до волі та незалежності. Національний символ, що уособлює тисячолітній зв’язок поколінь – минувшини, сьогодення та майбутнього.

 

Матеріали підготовлено

КЗ «Публічна бібліотека Тячівської міської ради»

 

Інформаційна довідка до 8- ї річниці боїв за Дебальцеве

 

17-18 лютого назавжди увійдуть в історію України як дні пам'яті полеглих в боях за українське місто Дебальцеве.  У ці лютневі дні згадуємо драматичні події зими 2015 року — завершення оборони Донецького аеропорту та битви під Дебальцевим. Їх результатом стало укладення других Мінських договорів та перехід війни в позиційну фазу, яка триває досі.

Бої за Дебальцевський плацдарм — одне з найбільших зіткнень на Донбасі. Бої за місто і операція з виведення українських військових стали одними з найбільш трагічних і масштабних подій за весь час війни на сході України.

Дебальцеве — місто з великим залізничним вузлом, яке лежить на автошляху міжнародного значення М04, що поєднує Луганськ із Донецьком.

Дебальцівський плацдарм — епізод війни на сході України, який розпочався в кінці липня 2014 року. Бої під Дебальцевим загострилися після Першого мінського перемир'я з жовтня 2014 року.

Гостра фаза боїв за Дебальцеве тривала майже місяць — з 25 січня по 18 лютого 2015 року і включала в себе як масовані артилерійські обстріли, так і перестрілки на малих відстанях зі стрілецької зброї і навіть танкові битви.

18 лютого 2015 року понад 2,5 тисячі українських воїнів залишили плацдарм. І хоча деякі групи виходили ще кілька днів, саме ця дата вважається завершенням боїв за Дебальцеве. За даними Генштабу, під час виходу з Дебальцеве загинули 13 українських військовослужбовців, ще 157 дістали поранення.

З 24 січня по 19 лютого 2015 року в боях за українське місто Дебальцеве під час російсько – української війни, за даними Книги Пам’яті полеглих за Україну, загинуло 266 наших воїнів з 41-го військового підрозділу ЗСУ, поліції (МВС) та СБУ.

Дебальцевська операція увійшла в історію України та підручники військового мистецтва. Це була унікальна операція наших Збройних Сил, зміст якої багатьом став зрозумілий згодом, за кілька місяців. Це історія української звитяги та історія про підступ нашого ворога.

До 18 лютого – дати, коли наші війська почали залишати місто, для цього все було готове. Сили АТО мали план організованого виходу і виводу техніки та особового складу із Дебальцевого. Практично за добу, останні українські підрозділи вже перебували на завчасно підготовлених позиціях. Відомо, що у день, коли почався завершальний етап виводу наших підрозділів, Дебальцеве вже залишило 80% військ. Це повністю спростовує міф російської пропаганди про повне блокування ворогом українських підрозділів.

Поставлені завдання Збройні Сили України виконали повністю. Ця позиція та успіхи Україні були дуже потрібні у Мінську під час переговорів та після них. Злагодженими діями українських військових була посоромлена Росія, яка вимагала від наших воїнів скласти зброю, підняти білий прапор і здатися в полон.

Дебальцеве стало ще одним прикладом глобального обману і медіаманіпуляцій РФ. Українські військові довели: Дебальцеве перебувало під нашим контролем, жодного оточення не було, наші частини та підрозділи вийшли планово та організовано. Залишивши бойові дозорні пости й відвівши їх на нову лінію оборони, українська армія залишила собі плацдарм для оборони держави. Це переконливий доказ боєздатності Збройних Сил та ефективності військового командування. І найголовніше, що вдалося досягнути українській армії — зупинити просування противника вглиб території України.

За час, який минув від драматичних подій під Дебальцевим, багато чого змінилося; військове керівництво зробило детальний аналіз та висновки тодішніх подій, визнані помилки та досягнення, але, однозначно, українська армія відтоді зміцнилася і набралася бойового досвіду та готова до захисту країни. Подвиг українських воїнів — хто боровся і захищав кожен метр української землі, хто віддав своє життя за вільну та щасливу Україну назавжди залишиться у нашому серці!

 

Матеріали підготовлено

КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради"

                                           Історична довідка 

                присвячена 34-й річниці  виведення військ з Афганістану

                                       "Вічний – біль Афганістан"

Афганська війна 1979-1989рр..- збройний конфлікт між афганськими урядовими і союзними військами СРСР, що прагнули зберегти в Афганістані прокомуністичний режим, з одного боку, і мусульманським афганським опором - з іншого.

Головною причиною війни стало іноземне втручання в афганську внутрішньополітичну кризу, який був наслідком боротьби за владу між урядом Афганістану і численними збройними формуваннями афганських моджахедів («душманів»), що користуються політичною і фінансовою підтримкою провідних держав НАТО та ісламського світу, з іншого боку внутрішньополітичною кризою в Афганістані була «Квітнева революція» - події в Афганістані 27 квітня 1978р., результатом яких стало встановлення в країні марксистського прорадянського уряду.

 В результаті Квітневої революції до влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), лідером якої був у 1978р. Нур Мохаммад Таракі (був убитий за розпорядженням Хафизулла Аміна), а потім Хафизулла Амін до грудня 1979р., що проголосила країну Демократичною Республікою Афганістан (ДРА).

 Спроби керівництва країни провести нові реформи, які дозволили б подолати відставання Афганістану, наштовхнулися на опір ісламської опозиції. У 1978 році, ще до введення радянських військ, в Афганістані почалася громадянська війна.

 У березні 1979 року, під час заколоту в місті Герат, послідувало перше прохання афганського керівництва про пряме радянське військове втручання. Але комісія ЦК КПРС по Афганістану, доповіла Політбюро ЦК КПРС про очевидність негативних наслідків прямого радянського втручання, і прохання було відхилене.

 Однак Гератський заколот змусив провести посилення радянських військ на радянсько-афганському кордоні і за наказом міністра оборони Д. Ф. Устинова почалася підготовка до можливого десантування в Афганістан посадковим способом 105-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії. Було різко збільшено число радянських радників (у тому числі військових) в Афганістані: з 409 осіб у січні до 4500 до кінця червня 1979 року.

 Поштовхом для втручання СРСР стала допомога США Моджахедам. Згідно з офіційною версією історії, допомога ЦРУ моджахедам почалася протягом 1980 року, тобто після того як радянська армія вторглася в Афганістан 24 грудня 1979р. Але реальність, що трималася в секреті до сьогоднішнього дня, є інша: насправді президент Картер підписав першу директиву про таємну допомоги противникам прорадянського режиму в Кабулі 3 липня 1979р. Рішення про введення військ було прийнято на засіданні Політбюро 12 грудня 1979р.

 В грудні 1979р. почалося введення радянських військ в Афганістан за трьома напрямками: Кушка - Шинданд - Кандагар, Термез - Кундуз - Кабул, Хорог - Файзабад.

 Участь радянських військ у бойових діях на території Афганістану директивою не передбачалася, не було визначено порядок застосування зброї навіть з метою самооборони. Правда, вже 27 грудня з'явився наказ Д. Ф. Устинова про придушення опору бунтівників у випадках нападу. Передбачалося, що радянські війська стануть гарнізонами і візьмуть під охорону важливі промислові та інші об'єкти, звільнивши тим самим частини афганської армії для активних дій проти загонів опозиції, а також проти можливого зовнішнього втручання. Кордон з Афганістаном було наказано перейти в 15:00 за  московським часом (17.00 кабульський) 27 грудня 1979. Але ще вранці 25 грудня по понтонному мосту через прикордонну річку Амудар'я переправився 4-й батальйон 56-ї гвардійської десантно-штурмової бригади, якому поставили завдання захопити високогірний перевал Саланг на дорозі Термез - Кабул, щоб забезпечити безперешкодний прохід радянських військ. Того ж дня почалося перекидання частин 103-й гвардійської ВДД на аеродроми Кабула і Баграма. На Кабульський аеродром першими висадилися десантники 350 гвардійського парашутно-десантного полку під командуванням підполковника Г.І. Шпака.

 Десант висаджувався на аеродромах Кабула, Баграма, Кандагара. Введення військ проходило не легко; під час захоплення президентського палацу в Кабулі загинув президент Афганістану Хафизулла Амін. Мусульманське населення не змирилося з радянською присутністю, і в північно-східних провінціях спалахнуло повстання, що поширилося на всю країну.

 Радянське командування розраховувало доручити придушення повстання кабульським військам, які, однак, були сильно ослаблені масовим дезертирством і не впоралися з цим завданням. «Обмежений контингент» протягом ряду років контролював становище в основних містах, тоді як заколотники відчували себе порівняно вільно в сільській місцевості. Міняючи тактику, радянські війська намагалися розправитися з повстанцями за допомогою танків, вертольотів і літаків, але високомобільні групи моджахедів легко уникали атак. Бомбардування населених пунктів і знищення посівів також не дали результату, однак до 1982р. близько 4 млн. афганців зникли в Пакистані та Ірані. Поставки зброї з інших країн дозволили партизанам протриматися до 1989 р., коли нове радянське керівництво вивело війська з Афганістану.

 Перебування радянських військ в Афганістані і їх бойова діяльність умовно поділяються на чотири етапи:

 - грудень 1979 - лютий 1980рр. - введення радянських військ в Афганістан, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів.

 - березень 1980 - квітень 1985рр. - ведення активних бойових дій, в тому числі широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями і частинами; робота з реорганізації і зміцненню збройних сил Демократичної Республіки Афганістан.

 - травень 1985 - грудень 1986рр. -  перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами; підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів за кордону; відбувся вивід 6 радянських полків до СРСР.

 - січень 1987 - лютий 1989рр. -  участь радянських військ в проведенні афганським керівництвом політики національного примирення; продовження підтримки бойової діяльності афганських військ; підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.   

 За уточненими офіційними даними, безповоротні втрати особового складу радянської армії в Афганській війні склали 14 427 осіб, КДБ - 576 чоловік, МВС - 28 чоловік загиблими і зниклими без вісті. У ході війни було поранених - 49984, полонених - 312, інтернованих - 18 осіб. Поранення і контузії отримали більше 53 тис. чоловік. Значне число людей, які надходили в госпіталі на території СРСР, померли від наслідків важких поранень і травм. Ці особи, що померли в госпіталях, не ввійшли до числа офіційно озвучених втрат. Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.

 Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон.

 Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.

 Матеріали підготовлено 

КЗ "Публічна бібліотека"

                                                                                                                 

 

Минають дні, ідуть роки.
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – навіки,
В душі чомусь не замовкає.

 

25 грудня 1979 року Радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Багатьом із них ніколи вже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні своєї землі.

Брудна, підступна війна…За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки у мирний час. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. З них: 3280 загинули, а 80 пропали безвісти чи потрапили в полон.

Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами, Такий рахунок Афгану.

Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті імена воїнів-афганців. Відповідно до Указу Президента України від 11 лютого 2004 року 15 лютого відзначається як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Віддаючи данину шани воїнам, працівниками КЗ "Публічна бібліотека Тячівської міської ради" було організовано для широкого кола користувачів виставку–пам’ять “Афганістан - його нам не забути” та підготовлено історичну довідку “Вічний – біль Афганістан”. Тож схилимо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя. 

З нагоди Міжнародного дня книгодарування КЗ "Публічна бібліотека" оголошує благодійну акцію «Подаруй бібліотеці книгу!».

За доброю традицією, в цей день люди обмінюються книгами: дарують їх друзям, чи навіть незнайомцям, залишають у поштових скриньках, книгарнях, бібліотеках. Головне – разом з книгою передати своє тепло та позитивну енергію.

Якщо у Вас вдома є цікаві, але прочитані книги, подаруйте їх бібліотеці. Тут кожна книга знайде свого читача.

Чекаємо на Вас!!!

 

Книги – ювіляри  2023

Герберт Веллс 

"Війна світів" - 125

         Герберт Веллс — один із засновників сучасної фантастики. Кількома десятками мов видано багатотомні зібрання творів.
Хоча від часу смерті письменника пройшло понад три десятиріччя, а початок його творчого розквіту припадає на кінець минулого століття, духовна та наукова насиченість прози Веллса робить її актуальною і сьогодні.

Початок ХХ століття, англійське графство Серрей. На Землю один за одним падають великі металеві циліндри, з яких з'являються дивні  істоти. Зібравши гігантські крокуючі триніжки, здатні пересуватися зі швидкістю кур'єрського потяга і забезпечені генераторами смертоносних теплових променів і отруйного чорного диму, чужаки з Марса починають планомірний і безжалісний захоплення нашої планети ...