Історична довідка 

                присвячена 34-й річниці  виведення військ з Афганістану

                                       "Вічний – біль Афганістан"

Афганська війна 1979-1989рр..- збройний конфлікт між афганськими урядовими і союзними військами СРСР, що прагнули зберегти в Афганістані прокомуністичний режим, з одного боку, і мусульманським афганським опором - з іншого.

Головною причиною війни стало іноземне втручання в афганську внутрішньополітичну кризу, який був наслідком боротьби за владу між урядом Афганістану і численними збройними формуваннями афганських моджахедів («душманів»), що користуються політичною і фінансовою підтримкою провідних держав НАТО та ісламського світу, з іншого боку внутрішньополітичною кризою в Афганістані була «Квітнева революція» - події в Афганістані 27 квітня 1978р., результатом яких стало встановлення в країні марксистського прорадянського уряду.

 В результаті Квітневої революції до влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), лідером якої був у 1978р. Нур Мохаммад Таракі (був убитий за розпорядженням Хафизулла Аміна), а потім Хафизулла Амін до грудня 1979р., що проголосила країну Демократичною Республікою Афганістан (ДРА).

 Спроби керівництва країни провести нові реформи, які дозволили б подолати відставання Афганістану, наштовхнулися на опір ісламської опозиції. У 1978 році, ще до введення радянських військ, в Афганістані почалася громадянська війна.

 У березні 1979 року, під час заколоту в місті Герат, послідувало перше прохання афганського керівництва про пряме радянське військове втручання. Але комісія ЦК КПРС по Афганістану, доповіла Політбюро ЦК КПРС про очевидність негативних наслідків прямого радянського втручання, і прохання було відхилене.

 Однак Гератський заколот змусив провести посилення радянських військ на радянсько-афганському кордоні і за наказом міністра оборони Д. Ф. Устинова почалася підготовка до можливого десантування в Афганістан посадковим способом 105-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії. Було різко збільшено число радянських радників (у тому числі військових) в Афганістані: з 409 осіб у січні до 4500 до кінця червня 1979 року.

 Поштовхом для втручання СРСР стала допомога США Моджахедам. Згідно з офіційною версією історії, допомога ЦРУ моджахедам почалася протягом 1980 року, тобто після того як радянська армія вторглася в Афганістан 24 грудня 1979р. Але реальність, що трималася в секреті до сьогоднішнього дня, є інша: насправді президент Картер підписав першу директиву про таємну допомоги противникам прорадянського режиму в Кабулі 3 липня 1979р. Рішення про введення військ було прийнято на засіданні Політбюро 12 грудня 1979р.

 В грудні 1979р. почалося введення радянських військ в Афганістан за трьома напрямками: Кушка - Шинданд - Кандагар, Термез - Кундуз - Кабул, Хорог - Файзабад.

 Участь радянських військ у бойових діях на території Афганістану директивою не передбачалася, не було визначено порядок застосування зброї навіть з метою самооборони. Правда, вже 27 грудня з'явився наказ Д. Ф. Устинова про придушення опору бунтівників у випадках нападу. Передбачалося, що радянські війська стануть гарнізонами і візьмуть під охорону важливі промислові та інші об'єкти, звільнивши тим самим частини афганської армії для активних дій проти загонів опозиції, а також проти можливого зовнішнього втручання. Кордон з Афганістаном було наказано перейти в 15:00 за  московським часом (17.00 кабульський) 27 грудня 1979. Але ще вранці 25 грудня по понтонному мосту через прикордонну річку Амудар'я переправився 4-й батальйон 56-ї гвардійської десантно-штурмової бригади, якому поставили завдання захопити високогірний перевал Саланг на дорозі Термез - Кабул, щоб забезпечити безперешкодний прохід радянських військ. Того ж дня почалося перекидання частин 103-й гвардійської ВДД на аеродроми Кабула і Баграма. На Кабульський аеродром першими висадилися десантники 350 гвардійського парашутно-десантного полку під командуванням підполковника Г.І. Шпака.

 Десант висаджувався на аеродромах Кабула, Баграма, Кандагара. Введення військ проходило не легко; під час захоплення президентського палацу в Кабулі загинув президент Афганістану Хафизулла Амін. Мусульманське населення не змирилося з радянською присутністю, і в північно-східних провінціях спалахнуло повстання, що поширилося на всю країну.

 Радянське командування розраховувало доручити придушення повстання кабульським військам, які, однак, були сильно ослаблені масовим дезертирством і не впоралися з цим завданням. «Обмежений контингент» протягом ряду років контролював становище в основних містах, тоді як заколотники відчували себе порівняно вільно в сільській місцевості. Міняючи тактику, радянські війська намагалися розправитися з повстанцями за допомогою танків, вертольотів і літаків, але високомобільні групи моджахедів легко уникали атак. Бомбардування населених пунктів і знищення посівів також не дали результату, однак до 1982р. близько 4 млн. афганців зникли в Пакистані та Ірані. Поставки зброї з інших країн дозволили партизанам протриматися до 1989 р., коли нове радянське керівництво вивело війська з Афганістану.

 Перебування радянських військ в Афганістані і їх бойова діяльність умовно поділяються на чотири етапи:

 - грудень 1979 - лютий 1980рр. - введення радянських військ в Афганістан, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів.

 - березень 1980 - квітень 1985рр. - ведення активних бойових дій, в тому числі широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями і частинами; робота з реорганізації і зміцненню збройних сил Демократичної Республіки Афганістан.

 - травень 1985 - грудень 1986рр. -  перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами; підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів за кордону; відбувся вивід 6 радянських полків до СРСР.

 - січень 1987 - лютий 1989рр. -  участь радянських військ в проведенні афганським керівництвом політики національного примирення; продовження підтримки бойової діяльності афганських військ; підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.   

 За уточненими офіційними даними, безповоротні втрати особового складу радянської армії в Афганській війні склали 14 427 осіб, КДБ - 576 чоловік, МВС - 28 чоловік загиблими і зниклими без вісті. У ході війни було поранених - 49984, полонених - 312, інтернованих - 18 осіб. Поранення і контузії отримали більше 53 тис. чоловік. Значне число людей, які надходили в госпіталі на території СРСР, померли від наслідків важких поранень і травм. Ці особи, що померли в госпіталях, не ввійшли до числа офіційно озвучених втрат. Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.

 Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон.

 Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.

 Матеріали підготовлено 

КЗ "Публічна бібліотека"