30 серпня - 100-річчя від дня народження Павла Глазового

 Щасливі будьте та здорові,

Живіть у радості й любові.

Нехай від лих і бід усіх

Вас береже здоровий сміх.

Відомий український поет і сатирик Павло Глазовий народився 30 серпня 1922 року в історичному центрі козацького Дикого поля в смт. Новоскелюватка, що тоді належало до Кіровоградщини, а тепер Миколаївської області, в родині хлібороба.

У десять років разом із односельцями пережив страшний голод, на його очах померла голодною смертю молодша сестричка, а селян, що намагалися вибратися до міста за продуктами, солдати завертали iз залізничних станцій назад – на голодну смерть.

Свої перші вірші Павло Прокопович спробував написати в третьому класі. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині, після закінчення якої, у 1940 році, був призваний служити в армії. Учасник німецько-радянської війни.

Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. 1950 року Павло Глазовий закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У 1950-1961 роках ‒ заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво». Друкуватися почав з 1940 року. Окремими виданнями вийшли: поетичні збірки сатири та гумору «Великі цяці» (1956), «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968), жартівлива поема «Куміада» (1969), «Усмішки» (1971), «Смійтесь, друзі, на здоров'я» (1973), «Байки та усмішки» (1975), «Весела розмова» (1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхологія» (1982). Книжки для дітей «Пушок і Дружок» (1957) та «Старі друзі» (1959), написані у співавторстві з Ф. Маківчуком, «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958) ‒ у співавторстві з Б. Чалим, «Іванець-Бігунець» (1963), «Як сторінка, то й картинка» (1964), «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965), «Перченя» (1966).

Від першого до останнього рядка в його гуморесках відчувається: він був, є і залишиться справжнім патріотом Батьківщини, яку любив і оспівував не лише в гумористичних, а й ліричних творах.

Великий гуморист жив у Києві досить скромно. Найбільше багатство – книги. Був не лише гарним співрозмовником, а ще й кулінаром.

Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі. Його гумор залишився життєдайною силою для читачів і після смерті письменника. У фонді Тячівської публічної бібліотеки можна ознайомитися з гуморесками письменника.