Марійка Підгірянка: життя та творчість.

29 березня 1881 року сім'я лісничого Омеляна Ленерта, яка проживала в с. Білі Ослави (тепер Надвірнянського району Івано-Франківської області) раділа народженню первістки, - її нарекли Марією.

Зростала Марія на Гуцульщині, оповитій таїною легенд, запам'ятовувала мамині пісні та казки, коломийки та приказки, які чула від земляків.

Незаможному Ленерту не під силу було дати вищу освіту усім своїм дітям - її здобув лише син. Марійка ж закінчила двокласну школу у с. Уторопи, що на Косівщині, куди 1888 року переїхали її батьки. Однак допитливу й розумну Марію аж ніяк не влаштовувала уготована їй, як і чотирьом молодшим сестрам, доля домогосподарки. Дівчина часто гостювала у свого дідуся по матері, священика Миколи Волошина, який мешкав у с. Заріччя і був багатий великою бібліотекою класичної літератури. Читала Марія Т. Шевченка, Ю. Федьковича, О. Пушкіна, Л. Толстого, в оригіналах А. Міцкевича, Й. Шиллера, Й. Гете, Г. Гейне, Г. Лессінга. Наполеглива гуцулка самотужки здолала освітні щаблі: 1896 р. в Коломиї склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу, а 1900 р. у Львові, також екстерном, - за жіночу вчительську семінарію - і здобула омріяний фах.

Понад сорок років пропрацювала Марія Омелянівна на ниві народної освіти. Побравшись восени 1905 року з таким ж, як і сама, вчителем прогресивних поглядів А. А. Домбровським, несла людям світло й добро. А це було нелегко в умовах утисків з боку окупаційних урядів - австро-угорського (до 1918 р.), чеського, польського (1929-1939 рр.), - які неприхильно ставились до розвитку української культури. А почала писати Марія ще в юності. Тоді й обрала собі літературний псевдонім Марійка Підгірянка, - в знак любові та пошани до рідного прикарпатського краю.

Протягом 1927-1928 рр. Марія проживала в с. Довге Іршавського р-ну - виховувала дітей Ганни Франко-Ключко, внуків І. Я. Франка. Потому повернулася на Галичину. Разом з чоловіком, а пізніше ще й з дочкою Дарією працювала у сільських школах Антонівки, Братишева, Білогірки...

Вчительку-поетесу не забували колишні її учні, знайомі, українські літератори. Її було прийнято до Спілки письменників України. Однак прожиті літа, недуги перевтомили серце Марії Омелянівни, і 18 травня 1963 року її не стало.

Марійчині ж "співаночки" "цвітуть" і нині. На жаль, гроно їх далеко не повне - чимало рукописів згубилося на тернистих життєвих дорогах. Після її смерті вийшли такі збірки: "Безкінечні казочки" (1970), "Грай бджілко" (1978), "Ростіть великі" (1979), "Школярики йдуть" (1981). Багато віршів, а також п'єса "В чужому пір'ю", казка "Рожка Тихолазка" публікуються вперше - взяті вони з домашнього архіву письменниці, рукописних фондів львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника.