30 березня ми відзначаємо 155 років від дня смерті О.Духновича – фактично найзнаменитішого нашого краянина, відомого далеко за межами області.

Будучи за життя абсолютно незручною постаттю для можновладців та пристосуванців, він після смерті парадоксально став консолідуючою постаттю для нашої людності. Його шанують представники найрізноманітніших політичних напрямків, кожен намагається зробити О.Духновича тільки своїм прапором, проте ця складна фігура не вкладається у спрощені ідеологічні схеми. Його справедливо звуть будителем нашого духу. Поет сам започаткував цей образ своїм знаменитим "Вручанієм": "Подкарпатськії русини, оставте глубокий сон". І.Сильвай, а за ним П.Скунць назвали ювіляра будильником, ще більш загостривши даний образ. О.Попович звав його карпаторуським велетнем. Та найкраще сказав про свого попередника А.Волошин: "Духнович засіяв нам звіздою своєї письменницької праці тоді, коли начинався час бистрого і опаснійшого упадку нашої народної жизні, коли стали пропадати всі скарби руського самосознання. Духновичова поезія подавала русинам ін’єкції в часах майже смертельної летаргії, його сильний голос будив нас в ночах найглибшого нашого народного сну".

Олександр Васильович Духнович народився 24 квітня 1803 року у с.Тополя (нині Гуменського округу Пряшівського самоврядного краю Словаччини) у сім’ї священика. Тополя була дуже бідним селом, наприкінці ХVIII ст. воно мало всього 430 душ.

Публіцистика О.Духновича шістдесятих років відзначається, за оцінкою О.Рудловчак, політичною гостротою і критичними аспектами, спрямованими проти ренегатів-запроданців та антинародних тенденцій у суспільному житті. 1862 р. будитель тяжко хворіє і навіть пише "Послідню піснь", але перемагає свій недуг. Того року він організував культурно-освітню Спілку св.Іоана Хрестителя. 1863 р. спілка заснувала гуртожиток для школярів з певною виховною програмою, в якій акцентувалися гуманізм і національна свідомість. Цей же період став найпліднішим в його літературній творчості. Знайомий і біограф будителя К.Кустодієв згадував: "Духнович мало вірив у свій поетичний хист, мало цінив свою поезію, але одним з головних завдань доби він вважав розгортання народної літератури".

На початку 1865 р. О.Духнович, підсумовуючи життя, написав своєрідну сповідь: "Я радуюся из сердца, что наши забытые русины ожили духовно. Я трудился день и ночь и боролся со многими препятствиями, я терпел муки, битвы и много біди за мой народ, чтобы он жил и счастлив был". Помер будитель 30 березня 1865 р. у Пряшеві, де і похований.